Chapter Text
Побути я міг би коло тебе
Побути і відчути, як рятувала ти
Ромео від цілої планети
Бо часом і від себе так хочеться втекти
– Вітаю, пані Міністерко, – колишній слизеринець застиг у дверях її кабінету і посміхнувся, відсалютувавши пляшкою шампанського. – Маґл у крамничці сказав, що це найкращий напій для успішної панянки в його магазині.
– Ти знову був у маґлівському магазині? Чому ти ніколи не брав мене на це подивитися? – вона переклала букет на туалетний столик і втомлено зітхнула. – Коли це святкування закінчиться? Я вже хочу виконувати свої обов’язки.
– Врятуєш усіх ельфів-домовиків в країні? – спитав Драко, але без колишньої отрути. Їхні шкільні сутички давно залишилися позаду. Навіть соромно пригадувати щось таке.
– Говориш наче людина, що вже здала всі звіти. Так?
– Не вчиняй так зі мною, Ґрейнджер, – показово зморщився Мелфой і поставив пляшку на її стіл. – Випий цього пойла, стань добренькою і дозволь не проводити обшуки на цих вихідних.
– Я думала, що ти прийшов мене щиро привітати, – посміхнулася вона і нарешті сіла на місце, втомлено поправивши волосся. Драко відійшов у куток і дістав два келихи. Герміона тільки зараз спіймала себе на думці, що випиває з ним частіше, ніж зі своїм чоловіком.
– Звісно, я радий за тебе, – посміхнувся Драко і магією відкоркував пляшку. – Але ти ж знаєш. Маю я отримати якусь вигоду від своєї подруги.
Герміона прийняла келих і випила шампанського. Бульбашки танцювали в келисі, і вона щось легко розповідала, іноді дивлячись на годинник – потрібно було повернутися додому на святкову вечерю, бо Рон почне набридати повідомленнями. Кілька років тому він таки змусив заговорити свого патронуса і тепер користувався ним з винятковою фанатичністю.
– Я навіть не була певна, що мене оберуть. Знаєш, Міністерка магії – дуже важливий пост, – Мелфой вдавано звів брови:
– Справді? Я і не знав про таку посаду, – Ґрейнджер штурхнула його в плече. – Скітер вже написала, що тебе обрали тільки завдяки Золотому тріо? – він ніколи не вимовляв ім’я Гаррі. Так повелося.
– Мені казали, що після чергової статті про одруження Паркінсон, її загадковим чином розбив параліч, – фиркнула вона, і Мелфой пирснув у свій келих.
Герміона не могла точно сказати, коли вони потоваришували. Драко Мелфой взагалі був напрочуд здібним, коли справа доходила до зв’язків. Колись Ґрейнджер свідчила на захист Мелфоїв у суді, і тоді, біля трибуни, вона подумала, що нащадок великого роду втратив останні надії на нормальне життя. Так, його ім’я залишить який авторитет, а гроші дозволять спокійно прожити до старості. Але Драко тепер замкнутий в колі колишніх Смертежерів і стінах старовинного маєтку, залитого кров’ю.
Але вона помилилася. Драко зробив щось неможливе…
Коли Ґрейнджер вже рік працювала в Міністерстві, Драко Мелфой прийшов на співбесіду. На нього дивилися зверхньо, перешіптувалися, що посади аврора йому не дістати. А він влаштувався у відділ, який тісно співпрацював із маґлами. Таким чином Драко із колишнього смертежера перетворився на перспективного парубка, якому потрібен другий шанс.
Усі навколо знали, чому виправдали Мелфоїв. Через втручання Гаррі Поттера, Обраного, Героя війни. Мабуть, такому снобу як Драко тяжко було слухати натяки на те, що він завдячує життям напівкровцю. Герміона (та ще пів Міністерства) чекали першого конфлікту. Проте Драко зціпив зуби й терпів, посміхався і наводив аргументи. Поступово із того, кого виправдали з жалю, перетворився на чоловіка під протекторатом самого Гаррі Поттера.
Драко Мелфой пробирався кар’єрними сходами так тихо і поступово, що його призначення спеціалістом у відділ таємниць не стало гучною подією всередині Міністерства. Усі давно пройнялися повагою, а хтось і симпатією до нащадка Мелфоїв. Тому, коли Ріта Скітер написала серію голосних статей про призначення колишнього смертежера на важливий міністерський пост, Драко зі старанного працівника і привабливого чоловіка перетворився ще й на жертву брудної журналістики.
Герміона не могла сказати, як вони потоваришували. Іноді вона думала, що дотепні розмови та алкогольні зустрічі, коли роботи ставало жахливо багато, це лише його гра, щоб наблизити до себе перспективну відьму. Про її призначення на пост говорили останні кілька років, було очевидно, чим все закінчиться.
– Зараза, – Драко раптом покинув розповідати смішну історію і торкнувся коміра, гарячково намагаючись поправити тканину. Ось воно. Те, на чому трималася довіра Герміони. Вона ледь не єдина, хто знав його таємницю.
– Як твоя мітка? – спитала вона, вказуючи келихом на шию чоловіка. Цієї теми вони торкалися рідко. Навіть п’яний, Драко лише плювався отрутою і морщився.
– Так, наче мій соулмейт не хоче мене знати, – буркнув і нагадав їй того хлопчину, яким був майже десять років тому.
– Ви не говорили? – спитала Герміона. Мелфой став злішим і нервово смикнув плечем.
– З мого минулого нападу. Сам він ніколи не потребує моєї присутності. Золотий придурок, – Драко раптом пошкодував, що це маґлівське пойло не було таким міцним, як попереднє. Як там Герміона на нього казала? Віскі? – Я навіть болю його майже не відчуваю.
– Гаррі не такий поганий. Може, ти?..
– Пусте, – перебив чоловік і зморщився. – Досить з мене. А тобі вже час поспішати, бо я не хочу зайвий час чути виски твого Візлі.
– Може, ти зі мною? – запропонувала Міністерка магії, ігноруючи шпильку в бік її чоловіка. Герміона б ні за що не повірила, якби не побачила на власні очі, але зараз ці двоє непогано ладнали. – Обіцяю, Гаррі не буде.
– Ні, вибач, маю справи в маєтку, – він піднявся. – То як щодо обшуків на вихідних? Я можу зайнятися цим у робочий час?
– Здай звіти до вечора п’ятниці та відпочивай, – зжалилася вона, прибираючи залишки безладу. Чисті келихи застрибнули на поличку, а пляшка зникла у смітнику.
– Дякую, пані Міністерко, ви будете кращою за всіх своїх попередників.
– Підлабузник, – широко посміхнулася Ґрейнджер і підійшла до каміна. – Барліг, – сказала вона і кинула порошок у вогонь.
– Може, витратиш свою першу премію на нормальний будинок?
– Бувай, Мелфою, побачимося у понеділок, – перебила відьма, показово не звертаючи уваги на його слова, і зникла у каміні.
Сьогодні усе не так, Джульєтта
Монтеккі й Капулетті давно уже сім'я
Робота у Міністерстві захоплювала. Коли Мелфой вперше потрапив у Відділ таємниць, ледь не захлинувся від захвату. Він працював завзято. Якомога далі від нудних відділів. Якомога далі від аврорату. Проте іноді… йому не вдавалося ігнорувати існування Гаррі Поттера так старанно, як би хотілося.
Драко знав про соулмейтів з самого дитинства. Проте він ніколи не думав, що доля буде такою жорстокою.
Іноді траплялися дні та тижні, коли зв’язок про себе не нагадував. Іноді, коли Поттер потрапляв в якесь гівно, Мелфой відчував біль від його ран. Але найбільш тягуче був біліло від байдужості. Її Драко відчував постійно. Пронизливий, тягучий і надокучливий біль.
Іноді у Драко траплялися напади. І лише в такі дні Поттер приділяв йому увагу – завжди дізнавався, коли це ставалося, і приходив, затягав скоцюрбленого від болю Драко на постіль і був поруч, поки біль не вщухав. Але нічого подібного не ставалося вже кілька місяців, тому Мелфой бачив свого соулмейта лише на перших шпальтах газет.
– Здається, хтось знову почав виготовляти саморобні часовороти, – замість привітання видав його напарник Ендрюс, скидаючи речі на стілець. – Вчора в центрі Лондона знайшли чиюсь руку, яку викинуло з майбутнього. Тепер чекаємо експертизу, щоб визначити, коли починати ловити цього горе–винахідника.
– Якби крізь час відправило його голову замість руки, знайти було б набагато легше, – без ентузіазму відповів Мелфой і підхопив газету із рук товариша.
– Я теж про це подумав. Ось минулого року… – почав Ендрюс, але Драко перестав слухати. Біль раптом шпигнув під ребра, чоловік міцніше стис газету, щоб не видати гримасою свого стану. Треба було потерпіти. Лише трохи потерпіти.
Я знаю, і так любов буває
Але вона минає, бо вічна лиш твоя
Терпіння не допомогло. Драко відпросився з роботи раніше (на щастя, начальниця–подруга давала деякі привілеї) і дістався до маєтку. Він вже кілька років жив один, ділячи побут лише з домовиками. Зараз це грало йому на руку.
– Чортів Поттер, – проскреготав чоловік, падаючи на м’який килим біля каміна. – Прийди–прийди–прийди–прийди, – проскиглив він, ховаючи обличчя у руках. Усе тіло викручувало від болю.
Мелфой викликав ельфа–домовика, який переніс його до м’якого ліжка і напоїв еліксирами. Іноді Драко не міг зрозуміти, чому боліло. Фізичні рани, завдані Гаррі, відчувалися легкими хвилями – достатніми, щоб забити на сполох. Але часом біль ставав інакшим, і Драко зовсім не розумів його природу.
Біль не проходив, концентрувався навколо мітки, тиснув у грудях, змушував тихо неаристократично стогнати та схлипувати.
Мелфой не знав, як Поттер дізнавався про його стан, але той завжди приходив. Прийшов і цього разу.
– Іди до чорта, – простогнав Драко, плутаючись у простирадлі. – Не підходь! Іди геть! – зі злістю видав він, відчуваючи, як біль посилюється.
– Конфундус, – тихо вимовив Гаррі. Вони вже проходили через це сотні разів. Драко міг до останнього плюватися отрутою, поки не втратить свідомість від болю. Тому Гаррі швидко підійшов і торкнувся до збитого з пантелику Драко. Мелфой більше не міг відбиватися, він з полегшенням видихнув і примружив очі. Доторки полегшували його стан.
– Краще б я тебе не знав, – прошепотів Драко, заплющуючи очі. – Це ти винен. Ти винен. Ти паплюжиш моє життя, – шепотів він крізь сон.
– Спи, Драко, – байдуже відповів Поттер. – Відпочинь.
Таке часто відбувалося. Мелфой сипав звинуваченнями, Поттер пропускав їх крізь вуха. Усе проходило однаково. Роками.
Колись все мало змінитися. Драко думав, що одного дня не втримається і ввірветься в аврорат, але відбулося навпаки.
– Мелфой тут? – почув він голос біля входу у кабінет. Ендрюс вказав напрям, здивовано дивлячись на національного героя.
– Можете нас залишити? Справа Міністерства, – спитав Гаррі наполегливо. Драко не стримав усміх:
– Золотий хлопчик бреше, – фиркнув він, коли напарник вийшов. – Я зможу вигідно продати це в газети.
– Я одружуюся, – перервав Гаррі. – Можеш і це продати в газети.
– Хто ця нещасна? – Драко старанно зобразив байдужість.
– Ми зійшлися з Джіні кілька місяців тому. Я вирішив, що ти повинен знати, щоб…
– Щоб приготуватися до років нестерпного болю, – ядуче перервав Драко і подивився на Гаррі зі справжньою злістю. – Дякую, що попередив.
– Мені шкода, але ти маєш зрозуміти…
– А вона не проти відпускати тебе потримати змученого мене за ручку? Або приходитиме з тобою? Чи ти покинеш мене помирати? – він підступив зовсім близько, заглядаючи з викликом прямо в очі.
– Не дорікай мені цим, не я пов’язав нас, – Драко видавив із себе усміх. Гаррі дивився ображено і вперто.
– Але страждаю тільки я. Бо, що б я не зробив, як сильно не хотів реабілітуватися, я не пара Золотому хлопчику. Ти нехтуєш мною, попри те, що це я відчуваю біль. Постійний. Через тебе, – він знав, куди бити. Поттер завжди намагався бути занадто благородним.
– Замовкни, – перебив Гаррі, зелені очі потемніли від злості.
– Запросиш на весілля? З мене дорогий подарунок, – саркастично запропонував Драко, намагаючись вжалити ще сильніше…
– Я просив тебе, – перебив Гаррі з запалом. – Я намагався вмовити тебе піти зі мною. Дамблдор сховав би тебе, ми були б разом, коли виграли війну. Але ти зіпсував геть усе.
– Це було майже 10 років тому! – викрикнув Мелфой, хапаючи Поттера за комір.
– Ти обрав убивства, а не мене! Брехав, коли я тобі вірив! Мовчав, коли міг допомогти! – крикнув чоловік у відповідь. – Ти ж знаєш, що я не відчуваю болю.
– Це тому, що ти мені небайдужий, – зверхньо відповів Мелфой.
– Це тому, що тобі болить власна провина, – відрізав Гаррі та швидко вийшов. Мелфой, важко вихаючи, дивився йому вслід. Він раптово згадав гарячі поцілунки та вмовляння. «Ходімо зі мною, Драко». «Я допоможу тобі!» «Будь ласка, повір мені, Драко». І свій власний страх. Почуття провини, що текла венами замість крові. Дрижачу руку з паличкою. Власне налякане відображення. І ображені зелені очі, які побачили чергову зраду.
«Твоя провина. Твоя провина. Твоя провина».
Під ребрами зародився знайомий тягучий біль.
Напевно б ти могла
Змінити нас могла