Archive of Our Own ^beta

— К..х....

Ледь помітний електричний тріск, заглушений тяжкими звуками вентиляцій. Бліде точене обличчя, тиснуте до поверхні столу, шкрябало його гострим носом.

Одна долоня ніжно тримала за щоку, інша пальцями вточилася в потилицю, різко, змусивши Проула гаркнути щось нерозбірливе.

— Там-м...

— Ага, і сям, — відсторонено та занадто спокійно муркотнув голос над ним, — не рипайся, буде гірше.

Картинка перед очима почала плисти ще тоді, коли його голову вперше прибили до панелі управління. Втім, тепер картинка ще й стала глючити. Глітчі, обриви зв'язку, та все, що давало привід центральній системі волати "терміново полагодити!". А може, він того й не дуже хотів. Фігура його хірурга була одночасно зверху, позаду, й, здавалося, з усіх сторін оточувала Проула, в хижому інстинкті: не дати втекти.

— Не..зна..в...що ти…з таких...

Слова вилетіли з рота тяжким видихом, що змінилися стогоном.

Перед очима вже червоно. Цей стіл завжди був червоним? І хіба Тамблер знаходиться саме під ним, а не...

клац. клаааац.

Він усюди. Каже щось нісенітне, короткими фразами, клацає пальцями-голками, підбирається все ближче. І будь-який бот, що поважав себе та свою ментальність, ладен був би відступати в протилежну сторону. Відступати нікуди.

— Гх...

Внутрішній датчик температури піднявся вже бозна-куди. Суглоби крутило як на дурну погоду. Власні руки були десь... поряд. В грудях пульсує, як під час добрячої пробіжки за черговим злодюжкою.

— Проул, ти зі мною?

Його ноги підкосило. Очі глюкануло так сильно, що зображення застигло на останньому, що той бачив, а саме — пронизливі жовті плями захисних окулярів. Колись болючі суглоби схопило судомою в марній спробі перетворення. Втім, маленька "невдача" не завадила хвилі жару пройтися по кожному сантиметру металу.

— Добре.

Тихий та на диво чистий голос лунав звідусіль, наче власник приглядався з усіх сторін. Тихий та розкотливий. Врешті стало неможливо реєструвати, звідки саме він лунав.

Чортів ...хірург. Завжди знає, як залізти в голову. Майже завжди це буває буквально.

Оце "добре" звучало, як насмішка. Ніби Тамблер і сам не знає, як саме працюють його трюки після тисяч ін'єкцій. Проул напряг коліна, щоб остаточно не сповзати на підлогу. Залишками волі змусив власними руками схопитися за край столу.

Пальці на лиці Проула м'яко пригладили його. Датчиками відчував, як великий палець повторював круглий патерн. Базова заспокійлива техніка. Навіть аматори та новачки використовують таке, від чого судинна рідина скипала. Невже його можна приструнити так просто?

Здивований зойк Тамблера ледь не пустив тріщину в тумані, що той навіював так довго. Здивовано глянув на свій палець, вже в чужому роті. Вмить спробував переставити голку, вже на рефлексі. Проул здавленно зітхнув знову. Його щелепу замкнуло, від чого Тамблер зашипів.

— Н-не т-так прос-то, красень-ь.

Вокал Проула тріщав від напруги. Його зуби тріщали від свого ж натиску.

— Не люблю, коли просто.

Якби в датчиків температури був свій голос, вони б кричали від болю. Проул не розумів, як Тамблер все ще міг знаходитися поруч з ним, вже ходячою (майже лежачою) пічкою. Той не сильно розповсюджувався про свою конструкцію. Він розповсюджував себе, не даючи вільного місця.

— Дай вгадаю, зараз ти гориш.

Проул мріяв про те, щоб його кулак приземлився на це спокійне лице.

— Цікаво, я-бо не відчуваю всіх цих пару сотень градусів, які твої системи намагаються опрацювати. А може й більше.

Плювати, що більшість часу воно закрите маскою.

— Зате відчуваю твої зуби.

Проул міг поклястися, що за маскою якщо не оскал, то бодай крива усмішка.

— Ні, я не посміхаюсь. І твоя температура зараз нормальна, Проул.

"Хочеш перевіримо?"

До спини йому притиснувся холодний метал. Настільки холодний, що звук з вокальної коробки Проула, нарешті, надломився.

— Мій датчик показує, що наші температури однакові.

"А що показують твої?"

"Ще трохи, й більше не можу."

Проул не бачив сенсу в потугах щось сказати вслух. Тамблер всюди. Скоро й думати не доведеться.

"Можеш. Я читав твої властивості по заводським налаштуванням."

"Деталі потім мені будеш міняти зі своєї зарплатні."

"Тоді в твоїх же інтересах її мені підвищити."

— Я..тобі..під-вищу..

Голос Проула звучав майже жалюгідно: тріскотливо, нестабільно по тональності, з глюками, які можна полагодити тільки під час довгого сонного режиму.

— М? Погано чутно.

Мотори Тамблера ледь помітно ричали, приглушуючи його слова. Він рухнув пальцями, встромлюючи голки далі в шию, наче поправляючи їхню позицію. Він упивався тріпотом мембран Проула від несподіванки, в супроводі з чимось іншим. Присвистом, утомленим, здавленим. Тіло під ним, застигле й скам'яніле, здригнулося, перш ніж втратити рухливість знову.

Тамблер своїм процесором відчував тривожні сповіщення системи Проула про перегрів, очевидно хибні. Ніякого перегріву насправді немає, тільки дещо грубо вкладене відчуття жару, що зводить з розуму, змушує хотіти розкрити вентиляції на повну... І відключити зайві процеси в мозку. Та разом із цим Тамблер розумів, що так далі не можна, принаймні зараз.

клац.