Work Text:
Мінхо говорив, що він випадково переплутав деякі компоненти для настоянки, але Кріс уже багато років не вірив цим випадковостям від Мінхо.
Всі в академії прекрасно знали про експерименти Мінхо із зіллями, а також таку маленьку особливість, що Мінхо дуже любив потім давати ці зілля своїм друзям і дивитися на ефект. В більшості випадків, звісна річ, Мінхо присягався, що всі ефекти для нього теж є несподіваними, він ніколи заздалегідь не знає, що може статися після того чи іншого зілля, але з таким же успіхом Мінхо міг сказати, що він гадки не мав, що небо блакитне, а трава зелена. Хоча бреше він майстерно — недаремно іншою формою його існування є рудий кіт, на якого він любить перетворюватися, коли його піддослідні починають розуміти, що їх просто обдурили — але Мінхо продовжував свої маленькі досліди на інших студентах академії.
Особливо на Крістофері.
Особливо на Крістофері.
Крістофер просто — дуже легка жертва. Прочитати цього вампіра — простіше простого. У нього просто обличчя таке — воно говорило голосніше за слова, і хоч у нього серце в грудях не билося, щоб видати брехню, Мінхо та решта студентів академії дуже швидко і легко ловили його на брехні. Очі в нього такі — хоч і червоні, але до чорта людські.
І Крістофера вивести на черговий експеримент було дуже легко, а його реакції завжди залишалися безцінними.
* * *
Напередодні ночі всіх святих академія влаштовувала бал під повнею. Густий ліс, що оточував старовинну будівлю академії, перетворювався на величезний танцювальний майданчик. Музичні колективи, що складалися з вампірів, відьом, перевертнів та фей, грали свої найвідоміші хіти, а студенти мали змогу запросити на бал друзів або тих, кому вони симпатизували. Для самої академії бал відігравав важливу роль — на нього запрошувалися спонсори, які забезпечували фінансування, а відтак — життєдіяльність академії на наступний рік.
Для студентів це ж одна з найгучніших вечірок року. Окрім того, що бал під повнею завжди починав тиждень канікул в академії, це була нагода повеселитися, потанцювати, запросити свою пару або ж людину, до якої ніколи не наважувався підійти. Бал під повнею — стародавня традиція академії, але з кожним новим поколінням студентів вона ставала дедалі сучаснішою та відходила від тих звичаїв, які колись давно розпочинали існування цього балу. Незмінними були кілька важливих аспектів: обов’язкова наявність костюма та маски, що приховувала обличчя; запалювання та запуск свічок; бал мав обов’язково проходити у ніч повні, коли сила відьом, вампірів, перевертнів та фей досягала свого максимуму. Заради цієї ночі майже всі перевертні погоджувалися на ін’єкцію, що стримувала вовка під повнею і не давала обернутися на звіра — все заради того, щоб не пропустити найкращу ніч року.
Для Крістофера ж це — новий квест з пошуку пари на бал.
— А ти з ким ідеш? — спитав він Мінхо, коли вони вдвох крокували коридорами академії. Надворі стояв теплий осінній день, розфарбований у золотисті, червоні та багряні кольори. Академію оточував густий ліс, і з кожного вікна можна було розгледіти неймовірну осінню красу. Багато студентів виповзали з будівель до останніх теплих променів сонця, бо нескоро потім можна буде їх відчути — настануть дощі та холод, і світ готуватиметься до кусючої зими.
Мінхо хитро посміхнувся. Все в його зовнішності так і кричало про те, що другою його магічною сутністю був рудий кіт. У нього навіть волосся було рудим, жодна фарба не трималася довше тижня, як би Мінхо не намагався пофарбувати волосся у чорний.
Мінхо був сусідом Кріса по кімнаті в гуртожитку. Академія часто селила представників різних видів в одній кімнаті, щоб ті вчилися комунікувати поза межами свого виду — тому до вампіра підселили відьмака. І якось так вийшло, що, незважаючи на колосальну різницю між відьмами та вампірами та історію про те, як відьми виготовляли магічну зброю проти вампірів, ловили їх і зачаровували бути своїми слугами, Крісу вдалося подружитися з Мінхо. Більшість їхніх занять різнилися, за винятком тих, де збиралися разом всі представники всіх видів, але за межами навчальних аудиторій вони були близькими друзями.
Кріс навіть обмірковував запросити Мінхо на бал. Як друга, ясна річ.
От тільки Мінхо відразу сказав, що вже декого запросив.
Вони вдвох вийшли крізь арку до внутрішнього двору академії, де розташувалися студенти. Хтось сидів на лавках, хтось — прямо на землі. Коли вони проходили повз групу фей, які притулилися за столом і про щось шепотіли, Кріс спіймав, як погляд одного хлопця-феї з довгим білявим волоссям та великими блакитними очима перетнувся з поглядом Мінхо. На їхніх обличчях спалахнули ледь помітні усмішки, які згаснули швидко, щойно Мінхо та Кріс завернули за ріг, опинившись у кам’яному проході, що вів до іншої будівлі.
— Чекай… — Кріс не був дурнем, умів стежити за ситуацією та робити висновки. — Ти йдеш на бал… із ним?
Кріс не знав імені того хлопця, він з феями майже не спілкувався, бо навіть у спільних класах ті віддавали перевагу купчитися у своїх групах. Феї не довіряли нікому, окрім своїх, майже всі раси так чи інакше за свою багатотисячолітню історію намагалися зламати фей, зловити їх та використати їхню магію природи у своїх цілях, тому вони замикалися у своїх групах і не впускали туди нікого. Особливо відьом — історія розповідала, що вони завжди були у ворожнечі через те, що обидві раси володіли магією, тому між ними існувала суперечка, чия магія сильніша. У той час, як феї підкорювали лише сили природи, відьми здатні були використовувати загальну магію.
І той факт, що відьмак Мінхо зумів розтопити фейське серце, неабияк дивував Кріса.
— Його звати Фелікс, — прошепотів Мінхо, ніби боявся, що його почують. Вони вийшли до віадуку, який тягнувся крізь ліс і вів до озера з кришталевою водою. Кріс не до кінця взагалі знав, куди вони прямували, але Мінхо мав зібрати деякі компоненти для своїх настоянок, в тому числі й воду з кришталевого озера. — І так, я йду на бал із ним. Більше питань не став. Нічого не розкажу.
Вони пройшли віадук і вийшли до кришталевого озера, яке мерехтіло під променями осіннього сонця. Мінхо опустився на коліна перед водою і дістав зі своєї сумки пляшку, щоб наповнити її. Кріс увесь час стояв поряд, мовчки спостерігаючи за діями Мінхо.
Мінхо умів його дивувати. На першому курсі, коли вони лише познайомилися, Мінхо мав ауру недосяжного хлопця, який думав лише про себе, а на інших чхати він хотів. В цілому, так воно і є, він не любив відкриватися перед чужинцями, віддавав перевагу компанії самого себе, а Кріса поряд терпів лише тому, що Кріс був його сусідом у гуртожитку, і багато речей їм доводилося робити разом.
І той факт, що Мінхо запросив на бал не абикого, а фею — це дивовижно. Це нечувано, якщо врахувати багатовікову ворожнечу між феями та відьмаками, які боролися за домінантність у магічному світі.
Але так само цей факт вганяв Кріса в депресію — адже навіть Мінхо має пару на бал. Не те, щоб у Кріса не було варіантів — він був популярним вампіром, він знав, що багато кому подобався — але йти на бал аби з ким хотілося в останню чергу. Для Кріса це була не просто вечірка — це ніч сили, ніч, коли всі віддають шану тим чаклунам, перевертням, вампірам та феям, які тримають баланс у цьому світі, які не допускають війни між їхніми видами та між смертними. Це була особлива ніч, вона мала особливий підтекст, тому Кріс хотів би розділити її з особливою людиною.
І до цієї миті Мінхо підходив на цю роль найкраще. Вони з Мінхо близькі — коли у них є така можливість, вільний час вони проводили разом. Вони з Мінхо добре знали один одного, вони були хорошими друзями, і Кріс справді хотів би розділити ніч усіх святих саме з Мінхо.
Але Мінхо випередив його і вже запросив іншого на бал. Кріс не ревнував — він не мав причин для ревнощів. Але це неабияк зачепило його.
Закінчивши з водою біля озера, Мінхо ще кілька хвилин копирсався у траві, що росла поряд, поки не назбирав кілька гілочок, травичок та ягід, склавши їх до сумки. Тільки хвилин за двадцять він нарешті підвівся на ноги та був готовий повертатися до академії. Якраз вчасно — за десять хвилин починалися заняття, і їм слід було повернутися до головної будівлі, де вони розійдуться в різні сторони. На Кріса чекало заняття з Історії вампірського роду, а на Мінхо — Руни.
Коли вони пройшли віадук та повернулися на галявину перед головною будівлею, вона досі була наповнена студентами. Ті насолоджувалися останніми хвилинами перед заняттями, які у більшості триватимуть аж до темної ночі, а у когось навіть вночі. Обличчя змінилися — феї, в компанії яких був Фелікс, зникли, а їхнє місце зайняла група чаклунів, що разом читали старий фоліант. Дехто вже пішов до будівель готуватися до занять.
Але погляд Кріса раптом зачепився за трьох вампірів, що сиділи перед старовинним дубом.
Два вампіри Кріса не цікавили, але третій…
Бо це Хван Хьонджін.
Хван. Хьонджін.
Вампіри вважалися расою, що мала найпрекраснішу зовнішність, якщо не брати до уваги фей, які взагалі вважалися неземними і нелюдськими. Вампірська зовнішність — це ідеальна бліда шкіра без жодного шраму чи недосконалостей, це червоні очі, це насичені червоні губи. Вампіри причаровували погляди оточуючих своєю магічною красою, і багато хто вважає, що саме так вони заманювали своїх жертв у майстерно розставлені пастки.
Але Хьонджін був зовсім іншою лігою.
Були плітки, що Хьонджін був нащадком перших вампірів — що в ньому досі тече кров першого роду вампірів, саме тому він був аж настільки неймовірним. Все в ньому кричало про аристократичну природу — його граційні рухи, його усмішки, його погляд. На нього задивлялися різні студенти — і Кріс знав, що шанувальників у нього багато, навіть серед інших видів, навіть серед перевертнів, які за своєю природою були ворогами вампірів та намагалися не контактувати з ним.
Хьонджін був саме тією недоступною для Кріса лігою.
— Ти що, на нащадка Хванів задивляєшся? — чортів Мінхо, Кріс уже і забув, що цей допитливий відьмак досі був поряд. Мінхо був до біса спостережливим — він помічав найменшу дрібницю, найменшу зміну у поведінці Кріса. Можливо, через те, що Мінхо вмів спостерігати і робити свої висновки. А можливо, бо Кріс був до чорта передбачуваним. — Я не думав, що тебе потягне на нього.
Якби Кріс міг зараз відповісти Мінхо сарказмом, він би неодмінно скористався шансом, але його погляд був прикутий до Хьонджіна, який уважно слухав своїх співрозмовників, ніби не чув розмови між Крісом та Мінхо.
— А тобі з того що? — буркнув на Мінхо Кріс, коли вони зайшли до будівлі академії. — Я ж не коментую твого роману з феєю, і ти сам сказав: ніяких запитань.
— По-перше, — Мінхо змахнув пальцем перед обличчям Кріса. — У нас немає роману. Я лише запросив його на бал, а він погодився. А по-друге… запроси Хвана на бал.
Кріс буквально витріщився на Мінхо, коли вони вже підходили до сходів. Через те, що Кріс так і зупинився прямо посеред коридору, Мінхо теж довелося загальмувати. Не потрібно бути вампіром і мати ідеальний слух, щоб почути, як Мінхо протяжно та важко зітхнув.
— Ти жартуєш? — ображено пробурмотів Кріс, коли знову почав рухатися до сходів. — Чого це я маю його запрошувати?
— А чого ні? — Мінхо говорив так, ніби це було так просто. Ось так просто підійти і запросити на бал найкрасивішого хлопця всієї академії. — Це неважко. Просто підійди до нього і так і скажи: Хьонджіне, ходімо на бал разом.
— Ми говоримо про Хван Хьонджіна, — нагадав йому Кріс. — Я майже впевнений у тому, що він уже давно має пару на бал. Не повірю, що ні.
— Ти телепат? — раптом спитав Мінхо, і Кріс похитав головою. Впливати на емоції та думки вампіри вміли — але читати думок ні. Таким займалися лише відьми, а також перевертні всередині своїх зграй. Не вампіри. — Ну от бачиш. Звідки тобі знати, що в нього вже є пара?
Крісу це запитання здалося настільки абсурдним, що він не стримав пирхання.
— Бо це ж Хван Хьонджін, — відповідь була максимально логічною в голові Кріса, але, здавалося, вона анітрохи не задовольняла Мінхо. — Це ж… Хван Хьонджін.
— А я — І Мінхо, — радісним тоном промовив Мінхо, але, не помітивши такої ж усмішки на обличчі Кріса, він швидко заспокоївся. — Слухай, він такий же вампір, як і ти. І я бачу, як ти хочеш запросити його на бал. Ти не помреш, якщо просто запросиш його.
— Не помру, — цей концепт взагалі був далеким від розуміння вампірської суті. — Але житиму з ганьбою, якщо він мені відмовить. Вічність.
Але Мінхо на це лише закотив очі. Намагатися переконати у чомусь Кріса — це наче битися головою об стінку.
Мінхо хотів би далі продовжити атаку на свого найкращого друга, але вони разом підвели голови, коли пролунав дзвін дзвону академії, що сповіщав про початок занять. Зітхнувши, Мінхо поправив на собі сумку та розвернувся, щоб піти до іншого крила, де проходять класи відьом. Кріс же вийшов до сходів і почав спускатися у підземелля, де на нього чекало заняття з історії.
І Хван Хьонджін.
Клас заполонили вампіри, їх було більше десятка, але погляд Кріса був прикутий до Хьонджіна. Ідеальна рівна спина, коротке обрізане чорне волосся. Рівний аристократичний ніс, прикрашені сережками вуха. Він тихо перемовлявся з іншим вампіром, який сидів по праве плече від нього, і сміявся, прикривши рота пальцями. У нього такі довгі пальці, прикрашені кільцями, що Кріс задивився навіть на них, коли Хьонджін став жестикулювати, відповідаючи своєму співрозмовнику.
Ні, він мав рацію.
Такий, як Хван Хьонджін, отримав запрошення на бал уже в перший навчальний день.
А якщо ні, то до цієї миті він уже точно знайшов собі пару, щоб Кріс підходив і запрошував його.
* * *
Спеціалізацією та улюбленим заняттям Мінхо були настоянки.
Він обожнював змішувати у котлах різні компоненти, а потім зацікавлено спостерігати, що в результаті вийде. Іноді він суворо дотримувався рецептур настоянок, які знаходив у підручниках, але частіше він експериментував, додаючи інші інгредієнти або ж замінюючи ті, що записані в книзі, на нові. Йому цікаво досліджувати світ настоянок, шукати нові сполуки, спостерігати за їхньою дією та пробувати знову.
Є рецепти, де відхилення було нормальним і не тягнуло за собою наслідків. Але існували такі рецепти, де потрібно суворо дотримуватися інструкцій, щоб випадково не отруїти людину. Цьому Мінхо теж навчився, поки читав книги та шукав нові рецепти для експериментів. Наприклад, настоянки, що впливали на мозок, вимагали суворості. Тому з ними Мінхо працював особливо акуратно.
Його пальці ковзали по книзі, поки він викладав на стіл усі зібрані інгредієнти у відповідному порядку. Поряд стояли магічні ваги — дещо він клав на чашу, щоб правильно відміряти вагу, адже важливим був кожен грам компоненту. На окремому пергаменті він робив потрібні йому нотатки того, скільки і чого він виклав на стіл. Він варив не просто настоянку.
Він дуже хотів допомогти Крісові.
Його друг був розумним вампіром. Одним із найрозумніших не тільки на своєму курсі, але й для свого віку. Мінхо на шляху зустрічав різних вампірів — і вони йому відразу не подобалися. Пихаті, аристократичні чорти з блідими обличчями і червоними очима. Красиві до біса, але голови в них порожні. До зустрічі з Крісом Мінхо до вампірів відносився різко негативно, не бажаючи перетинатися з ними.
Але потім Кріс став його сусідом по кімнаті в академії.
Мінхо готувався до того, що йому підселять створіння іншого виду — перевертня, вампіра чи фею. До перевертнів Мінхо відносився абсолютно ніяк — хоча історія мала прецеденти сутичок перевертнів та відьом, і відьми навіть якийсь період домінували над вовками, виловлюючи їх і перетворюючи їх на своїх псів, сам Мінхо ніколи до академії з перевертнями не стикався. До фей у Мінхо теж не було ніякого негативного відношення, як, власне, і позитивного — на його шляху фей до академії теж не було, але він ріс на історіях про постійне змагання за домінування над магією з феями, тому він був обережний з ними.
Вампіри — ось кого Мінхо хотів би бачити в останню чергу.
Але тут з’явився Кріс — зайшов до кімнати і поставив валізу на підлогу біля другого ліжка. І Мінхо, який уже готувався оборонятися проти Кріса, відразу вибудовувати стіну між ними, опинився перед зовсім іншим вампіром. Не таким пихатим чи дурним, як він того очікував.
Кріс його здивував. Своєю відкритістю. Своєю харизмою. Своїм сміхом. Своїми ямочками на щоках, чорт забирай. Наче Кріс і не був вампіром.
(Якби не ікла, бліда шкіра та червоні очі, Мінхо, може, подумав би, що йому прислали відьмака в сусіди).
І між ними зав’язалася дружба.
Мінхо було боляче спостерігати за тим, як Кріс закохано дивився на Хван Хьонджіна. Сам Мінхо нічого особливого не бачив в іншому вампірові — такий же блідий з червоними очима, як і решта його виду, з такою ж порожньою головою, але ж Кріса він чимось зумів зачепити. Так зачепити, що Кріс помітно тьмянів, коли Хьонджін проходив повз або коли Мінхо згадував про бал. Саме свято вже за два тижні, без пари на бал приходити не можна, а для Кріса це була остання можливість відвідати бал, оскільки цього року він закінчував академію і наступної осені вже не повернеться сюди.
І чим ближчий був бал, тим меншими були шанси для Кріса знайти собі пару.
Кріс відразу сказав Мінхо, що запрошувати абикого він не буде — він не хоче провести останній осінній бал в академії з людиною, якій він не симпатизував. Хоча Кріс був хлопцем популярним, і Мінхо знав, що Кріс міг би піти з будь-якою людиною — кілька відьом навіть підходили до Мінхо перед заняттями і питали, чи його милий сусід-вампір досі не мав пари на бал — Кріс же відмовлявся просто так когось запрошувати. Крізь рядки Мінхо прочитав, що або Хьонджін, або ніхто.
Проблема полягала в тому, що Хьонджіна Кріс запрошувати боявся.
Хьонджін не був божеством, а всі плітки про те, що він походив з першородних вампірів — це лише плітки, які не мали жодного історичного підґрунтя. Хьонджін сам ніколи їх не підтверджував, а з того, що Мінхо зумів про нього дізнатися, родина Хьонджіна — це вампіри-аристократи, що тримали маєток, але до королівської родини вампірів не мали ніякого відношення.
Одним словом, якщо добряче копнути історію Хьонджіна, то він стояв десь на рівних з Крісом у ієрархії. Проте Кріса бентежила можлива відмова зі сторони Хьонджіна.
Ось тут Мінхо вирішив втрутитися і спробувати допомогти другові.
Варити настоянку він вирішив уночі — він був зірковим учнем на курсі із приготування настоянок, тому в якості бонусу за свою сумлінну роботу на заняттях він отримав майже безлімітний доступ до кабінету, а також усі потрібні йому котли та інгредієнти, які можна знайти у підсобці. До того ж, зараз у вампірів досі тривали заняття, і Кріса в кімнаті не було, щоб поцікавитися, куди його друг зник уночі. А у відьом заняття давно скінчилися, тож тут ніхто не блукатиме і не зазиратиме до кімнати із зацікавленими запитаннями.
Ідеальний час та місце, щоб провернути маленьку аферу Мінхо.
Він обережно по черзі додавав усі потрібні йому інгредієнти, не забуваючи помішувати напів-прозору рідину в котлі. Точно звірявся зі своїми записами, які приніс з собою — щоб нічого не пропустити і не забути. Ту настоянку, яку він готував у темній кімнаті, не можна було змінювати — до того ж, це був не експеримент, а цілеспрямована робота на результат, тому Мінхо чітко дотримувався пропорцій та кожного кроку, описаного в підручнику. Подумки він повертався до тієї картини, свідком якої став — як Кріс задивлявся на Хьонджіна. Важко було пропустити, як сяяли його червоні очі, коли він помічав Хьонджіна. Якби в його грудях досі билося серце, воно б, мабуть, вистрибувало з грудей.
Мінхо відверто було шкода свого друга. З усіх людей саме Кріс заслуговував на те, щоб бути щасливим.
Відьомський кодекс, за яким живуть усі чаклуни та відьми, напряму забороняв лише кілька видів настоянок. Щодо інших — він лише лагідно нагадував про наслідки і про те, що впливати на свідомість людини — це не гріх, але з цим треба бути обережним. Мінхо закони поважав, а відтак — він дотримувався слова кодексу, яке говорило, що відьма сама має вирішувати, кому давати свою настоянку, але має розуміти, чим це може скінчитися. Мінхо чітко розумів, чим це скінчиться — і саме фінальна мета підштовхувала його завершити роботу до опівночі, коли вампіри потроху завершуватимуть нічні заняття.
Коли рідина набула трохи каламутно-жовтуватого відтінку, Мінхо задоволено кивнув — саме такою вона описувалася у підручнику. Він дістав спеціальне сито і почав акуратно проціджувати її у пляшки, прибираючи каламуть та залишаючи приємний золотавий блиск. Якщо піднести пляшечку до сяйва свічки, що палахкотіла поряд, можна було побачити переливання відтінків — саме такого ефекту Мінхо від неї чекав. Його обличчя розпливлося в усмішці, коли він почав прибирати за собою, перш ніж залишити кімнату.
Його маленька хитрість вдалася. Наступний крок — запропонувати Крісові цей напій замість ранкового чаю.
* * *
— Зачекай, — зранку, коли Мінхо та Кріс збиралися на ранішні заняття, відьмак раптом підсунув по робочому столу, за яким Кріс дочитував підручник, пляшку з золотавою рідиною всередині. Кріс насупився на пляшку — він знав, що Мінхо любив експериментувати із настоянками, іноді навіть давав щось скуштувати, коли був упевнений, що ризиків не буде. Але те, що він пропонував цього разу… — Ану повтори. Що саме робить ця гидота?
Мінхо зітхнув і закотив очі.
— Сам ти гидота, — він забрав пляшку і підніс її до світла, що пробивалося крізь фіранки кімнати. Золотава рідина мерехтіла під променями осіннього ранкового сонця. — Це — настоянка, яка допоможе тобі нарешті взяти яйця в руки і запросити Хван Хьонджіна на бал.
Кріс витріщився на Мінхо, роззявивши рота.
— В якому сенсі «допоможе»? — перепитав він, примруживши очі на друга. Той важко і гучно зітхнув.
— В прямому. Це настоянка, яка заблокує твої страхи та додасть тобі впевненості, коли ти прямуватимеш до своєї мети. Іншими словами, ти не боятимешся, що Хьонджін відмовить тобі, банально через те, що функція страху буде вимкнена.
Кріс прикусив губу. Зараз, коли Мінхо це описував, його слова додавали якоїсь впевненості та спокуси спробувати це диво майстерності виготовлення настоянок.
Але так само це була нечесна гра. Якщо Кріс вип’є її та піде до Хьонджіна, щоб запропонувати йому скласти пару на бал, це одна справа, але якщо — якщо — Хьонджін погодиться? Звідки тоді взятися Крісовій упевненості, коли дійде до повноцінного спілкування? І наскільки взагалі чесним було робити подібне під дією настоянок? Це вже проти правил.
А Кріс був прихильником правил.
— Ні, — він похитав головою, закривши книгу, щоб покласти її в сумку для академії. — Це буде нечесно.
— Нечесно? — перепитав Мінхо, поставивши пляшку назад на стіл. — Слухай, Крісе, я… я хочу допомогти тобі. Я ж бачу, як сильно ти хочеш запросити його на бал, ти більше нікого не запрошуватимеш, і я це прекрасно знаю. Це твій останній шанс. Після цього ти закінчиш академію і більше ніколи не зможеш потрапити на бал усіх святих. А ти цього хочеш. Тож припини бути таким правильним і зроби це нарешті.
Він знову підштовхнув пляшку до Кріса, щоб той спіймав її, коли вона опинилася на його стороні столу. Кріс підчепив її пальцями та підніс до променів сонця.
— Чи є якісь ризики, про які мені варто знати? — спитав Кріс, роздивляючись мерехтіння у пляшечці. Вона виглядала красивою. Приємно мерехтіла на сонці.
— Ні, — Мінхо похитав головою. — Її рецептура записана у «Посібнику з поглибленого вивчення мистецтва настоянок», а ця книга пропонує лише складні та роками перевірені рецепти. Я лише не впевнений щодо того, як довго вона діятиме. Моя ставка — години три, не більше. Принаймні дозування я робив середнє, щоб не надто мало і не надто багато.
Кріс зітхнув.
Але це такий шанс… Кріс прекрасно знав себе і розумів, що йому ніколи не вистачить сміливості просто взяти і переступити через себе, підійти до Хьонджіна і в лоба спитати, чи не хоче він піти з ним на бал. Ця настоянка була тим рятівним жилетом, якого Кріс так потребував. Лише один ковток цієї рідини — і він зможе забути про свої страхи та зробити цей крок. Навіть якщо Хьонджін йому відмовить — дія настоянки була спрямована таким чином, що вона заблокує страх. Це не те, за що Хьонджіну слід було перейматися.
— Гаразд, — Кріс відкоркував пляшечку і підніс її до обличчя. Рідина не мала запаху — і це хороший знак. — Ну що? До дна?
— До дна, — кивнув Мінхо і уважно спостерігав за тим, як горлянка пляшечки торкнулася губ Кріса, коли той перехилив її і почав ковтати рідину. Кріс випив усе, що було в склянці, до самого дна, не залишивши жодної краплини. — Ну як?
Кріс поставив пляшечку на стіл, а потім зробив глибокий вдих. Його очі були заплющеними, а коли розплющилися — вони буквально сяяли. На його обличчя з’явилася усмішка.
— Відчуття таке, ніби я здатен змінити цей світ, — промовив він.
— Почни з Хван Хьонджіна, — лагідно нагадав йому Мінхо. — У тебе з ним зараз буде заняття у Старій Каплиці. Іди туди та запроси його на бал, чорт забирай.
Кріс кивнув йому, закинув останні підручники до сумки і вилетів за двері кімнати, залишаючи Мінхо наодинці.
Мінхо міг лише помолитися відомим і невідомим йому богам, щоб він не наробив дурниць під цим зіллям.
* * *
Відчуття такі, ніби Кріс аж весь світився, поки крокував галявинкою, прямуючи до Старої Каплиці.
Всередині нього все закипало, і він почувався так, ніби летів над землею. Він зовсім не відчував свого тіла, він хотів іти вперед з гордо піднятою головою, наче він — супергерой, який щойно врятував усю планету. І на його обличчі сяяла усмішка. Така яскрава, наче сонце у найспекотніший день. Коли він проходив повз студентів, усі озиралися на нього, наче не могли повірити у те, що це той самий Крістофер Бан сяяв наче різдвяна ялинка. Не те, щоб Крістофер завжди був похмурим, але бачити його аж таким щасливим — це було чимось новим.
Коли Кріс опинився у Старій Каплиці та зайшов до класу, де на них чекав урок, Хьонджін уже сидів за столом в оточенні двох своїх друзів.
— Хьонджіне? — Кріс підійшов до столу, перебивши розмову, що точилася між трійкою друзів. Ті перевели погляди на Кріса, і якщо двоє інших вампірів насупилися на хлопця, що перебив їх, то Хьонджін зацікавлено почав його роздивлятися.
Його пухкі червоні губи розповзлися в усмішці, а голова схилилася вбік, коли він подивився Крісові у вічі. У Хьонджіна дуже гарні червоні очі, обрамлені густими віями, а під правим оком стояла маленька родимка, що нагадувала шоколадну крихту. Він склав свої ідеальні руки перед собою на столі та приготувався слухати Кріса, який зупинився біля столу.
— Я хочу запросити тебе на бал, — це виявилося так просто. Ось так просто було сказати ці шість слів, вони були такими легкими і невагомими, коли злетіли з губ Кріса. Двоє вампірів аж роти роззявили, коли Кріс вимовив ці слова, а Хьонджін зніяковіло засміявся, а потім облизнув губи, наче розмірковував над відповіддю.
— Справді? — його тон не був ані вибачливим, як це буває перед тим, як відмовити людини, ані здивованим. Скоріше, до біса зацікавленим. — Що ж… Крістофере. А я згоден. Все одно мене ніхто поки що не запросив.
— Справді? — Кріс повторив за Хьонджіном, і всередині нього розтеклося щось тепле і приємне. Мабуть, якби Кріс не був під дією настоянки Мінхо, його реакція була б вибуховою, але зілля, яким Мінхо напоїв його зранку, зараз блокувало і такі емоції, залишаючи впевненість на першому місці. — Тоді чудово. Я радий, що ми підемо на бал разом.
— Я теж, — кивнув Хьонджін саме тієї миті, коли до класу зайшов професор, і студенти зайняли свої місця. Сісти біля Хьонджіна Крісові не вдалося, бо місце уже було зайняте його другом, тож він сів за два ряди від нього, але так зручно, щоб була змогла дивитися на його профіль.
Саме цим Кріс і займався наступні півтори години заняття.
— Ну що, як все пройшло? — під час обідньої паузи Мінхо буквально налетів на Кріса в коридорах академії. Кріс якраз направлявся до заднього двору, щоб зустрітися там зі своїм сусідом по кімнаті, але натомість Мінхо наздогнав його раніше, тримаючись за свою сумку.
— Я запросив Хьонджіна на бал, — промовив Кріс, і на обличчі Мінхо розповзлася усмішка. Він заплескав у долоні, почувши такі новини. — Щоправда, я ще посварився з викладачем з технік впливу на мозку, коли я підійшов до нього і вимагав підвищити мою оцінку за останню доповідь, але це вже таке.
Мінхо розсміявся на ці слова.
— Ну… — протягнув він, коли вони вдвох пішли до заднього двору. — Настоянка блокує страхи щодо будь-яких дій, які ти давно хотів зробити, але ніколи не наважувався. Так і з викладачем. Але я радий, що ти запросив Хьонджіна на бал. Він же… погодився?
— Так, — кивнув Кріс, а потім втомлено зітхнув. — А зараз я відчуваю втому. Це нормально?
— Дія настоянки закінчується. Значить, я з пропорціями вгадав, і вона діятиме три години. Зараз ти почуватимешся так, ніби не їв кілька днів. Ось, — Мінхо поліз у свою сумку, звідки дістав пакет з кров’ю і протягнув його Крісу. Той і справді відчув голод — тому швидко схопив дарунок від друга. — Взяв його з Резерву, попросив дати для тебе, сказав, що ти не встигаєш пообідати між заняттями та консультацією.
Кріс розірвав пакет і приклав його до губ, всмоктуючи кров, що наповнювала його зсередини. Мінхо уже давно перестав гидувати у присутності Кріса, навіть дістав з сумки яблуко та впився у нього зубами, коли вони сіли на лавку надворі.
— Дякую, — коли кров в пакеті скінчилася, Кріс почувався набагато живішим, але ця впевненість зникла. Він знову став собою. — І за кров дякую, і за настоянку.
* * *
Головною традицією балу всіх святих є костюми, які зазвичай репрезентували звичаї раси кожного зі студентів. Вампіри обирали смокінги у чорно-червоних відтінках з високим комірцем і прикрасами свого роду — вони були представниками аристократичних гілок суспільства та всіляко демонстрували свою граційність та впливовість на цей світ. Перевертні ж зазвичай були у простих костюмах, що складалися з брюк та сорочок — у перевертнів не було традиційного вбрання, але обов’язковим елементом була нашивка, що мала символ зграї. Відьмаки віддавали перевагу довгим мантіям — ті були вишиті орнаментами та прикрасами, що були традиційними для певних кланів. Найвигадливішим було вбрання фей — в силу свого походження вони самі по собі були наче зіткані з елементів матінки-природи, тому їхні костюми завжди залишалися таємницею. Феї обирали костюми відповідно до стихії, яка була найближчою до них, але головною прикрасою були візерунки на тілі, що починалися на обличчі і спускалися по руках та ногах.
Кріс роздивився себе у дзеркалі у своєму парадному вампірському смокінгу, що мав червону підкладку та червоний комір. Хвилювання переповнювали його. Зрештою він ішов на цей бал разом з Хван Хьонджіном, з вампіром, якого він вважав недосяжною для себе мрією.
Кріс навіть до кінця не вірив, що все це не було жартом. Що це і справді сталося — він і справді запросив Хьонджіна на бал. Коли він повернувся до кімнати того дня, йому здавалося, ніби настоянка Мінхо насправді викликала в нього галюцинації, тому він вважав, що запросив Хьонджіна. Але наступного дня, коли Кріс прийшов до класу історії, Хьонджін сором’язливо всміхнувся йому, а потім спитав, у чому буде Кріс на балу, щоб його вбрання пасувало вибору Хьонджіна.
Тоді Кріс повірив у те, що він справді запросив Хван Хьонджіна.
А тепер він нервував.
— Заспокойся ти, — Мінхо вийшов з ванної кімнати і підійшов до Кріса, роздивляючись їхнє спільне відображення у дзеркалі. На Мінхо була біла мантія, що спадала з плечей і ледь не торкалася підлоги. Мантія була розшита візерунками квітів — данина природі, з якою Мінхо працював у настоянках. Його руде волосся було обережно вкладене на голові, а чубчик піднятий, щоб Мінхо зміг приміряти білосніжну маску, яку приготував до цієї події. — Це ж просто Хван Хьонджін.
— Нічого ти не розумієш, — зітхнув Кріс, відвертаючись від дзеркала. Його бордова маска лежала на столі, очікуючи, щоб Кріс забрав її. — Це ж… Хван Хьонджін. Нащадок першородних.
Мінхо на ці слова лише пирхнув.
— Ніхто цього так і не довів, — нагадав він, поправляючи волосся у дзеркалі. — Він сам не підтверджував цих пліток. До того ж… з нього такий же нащадок, як з мене — вампір.
Кріс дозволив собі усмішку. Мінхо, звісно, теж був до біса гарним — теж мав бліде обличчя, позбавлене недосконалостей, але раса відьмака йому пасувала набагато більше. Коли Мінхо чаклував, навколо нього панувала потужна магічна аура, яка торкалася навіть Кріса. А рудий кіт, в якого Мінхо умів перетворюватися, взагалі був повним відображенням самого Мінхо.
— Просто… будь собою, — сказав Мінхо, коли зробив крок уперед до Кріса, щоб поправити його комір. — Ти набагато кращий, ніж думаєш про себе.
Кріс відвернувся.
— Ти можеш… дати мені ту настоянку, яку я випив, перш ніж піти і запросити Хьонджіна? — раптом пробурмотів він, змушуючи Мінхо відступити на крок назад.
— Ти хочеш випити настоянку впевненості? — перепитав він, насупившись. — Ти ж розумієш, наскільки це буде неправильним, якщо ти справді хочеш у майбутньому спілкуватися з ним?
— Не тобі читати мені моралі, — зітхнув Кріс. — Це ж була твоя ідея від самого початку. Що змінилося?
Мінхо похитав головою. Він варив різні настоянки, але завжди дотримувався законів, що диктували правила життя магічного світу. Один із законів говорив про те, що будь-які любовні зілля є забороненими, оскільки неможливо розлити любов по пляшечках. Також забороненими були зілля правди, зілля підкорення та зілля втрати пам’яті, оскільки вони були прямим втручанням у життя та свідомість людини. Про настоянку впевненості в кодексах не було жодного слова, вона не є забороненою, адже не має прямого впливу на свідомість, лише блокує певні процеси.
Проте була моральна сторона.
— Ти робиш помилку, — промовив Мінхо, намагаючись відмовити Кріса від цієї думки. — Я лише допоміг тобі зробити перший крок. Одна справа — просто запросити Хьонджіна на бал, щоб ти не боявся потенційної відмови. Геть інша справа — цілий вечір спілкуватися з ним. І ким ти будеш після того, як брехатимеш йому цілий вечір? Так ти хочеш з ним почати стосунки?
Мінхо був другом Кріса. Десь — його раціональною стороною, яка не завжди давала про себе знати, але завжди була поряд. Мінхо умів знаходити правильні слова, щоб переконати Кріса в чомусь, допомогти йому віднайти свій шлях. Інший би, можливо, погодився допомогти Крісові в його затії, але Мінхо намагався показати йому, що є інший спосіб. Що зілля, розлите по пляшкам — це не завжди вихід.
— Будь ласка, — сказав він. Впливати на Мінхо ментально він не мав змоги — у відьмаків був щит, який захищав їх від впливу вампірів на свідомість. Та й такого Кріс не міг дозволити собі по відношенню до кращого друга. — Допоможи мені. Я… ніяковію щоразу, коли підходжу до нього. Ідея провести цілий вечір в його компанії… лякає мене.
У Кріса очі хоч і були червоними, вони були настільки гарними, що впливали на Мінхо краще за будь-яку настоянку. Важко в чомусь відмовити Крісу, коли він так добре просив. До того ж, жалів Мінхо Кріса. Жалів його закоханість у цього Хван Хьонджіна, який насправді нічого з себе не представляв. Такий же простий вампір, як і сам Кріс.
Мінхо зітхнув і поплентався до своєї шафи, де він зберігав зразки деяких настоянок. Його пальці пробіглися по етикетках в пошуках потрібної, а потім підчепили пляшечку з золотавою рідиною всередині. Кріс відійшов до дзеркала, щоб поправити комірець, і Мінхо скористався миттю, аби зідрати етикетку з пляшечки, поки Кріс цього не побачив. Стиснувши її в руках, він протягнув пляшечку Крісові.
— Я роблю це лише тому, що ти мій найкращий друг, а ще я не витримаю твого ниття в стилі Хван Хьонджін те, Хван Хьонджін се. Пий. Не вдавися.
Крісове обличчя розпливлося в усмішці, коли він за один ковток прикінчив усю пляшечку, залишивши її стояти на столі. Мінхо незадоволено похитав головою. Він усе ще засуджував Кріса за це рішення, але нічого, геть нічого не міг вдіяти з ним.
— Ну як відчуття? — буркнув він, коли Кріс зробив глибокий вдих.
— Неймовірні, — видихнув Кріс. — Наче на світ заново народився. Наче можу його врятувати.
— Справді? — Мінхо сіпнув бровою. — Що ж, світ почекає, поки ти проведеш вечір у компанії свого коханого Хван Хьонджіна.
Вони вдвох вийшли з кімнати, щоб зустрітися зі своїми парами перед входом у гуртожиток. Хван Хьонджін стояв ідеальний — під місячним сяйвом його чорно-червоний смокінг переливався камінцями, якими він був прикрашений, а червоні очі визирали крізь чорну маску, яка прикрашала його обличчя. Мінхо зник, залишивши Кріса наодинці з Хьонджіном, коли Кріс опинився поряд з іншим вампіром. Хьонджін подарував йому усмішку, коли їхні погляди зустрілися.
— Чудово виглядаєш, Крістофере, — промуркотів Хьонджін. Кріс на ці слова зніяковіло всміхнувся.
— Ти теж, — і ці слова ніяк не описували те, наскільки божественно виглядав Хьонджін. У своєму вампірському смокінгу з червоним комірцем, у цій чорній масці, що ховала під собою прекрасні червоні очі. Його чорне волосся було зачесане назад, чубчик відкривав чоло. Його вуха були прикрашені сережками-кілечками, а його усмішка була кращою за всі прикраси світу. Те, як граційно він поклав долоню в руку Кріса, зачаровувало. Його пальці були прикрашені каблучками, а нігті пофарбовані в чорний.
Вдвох вони рушили геть з академії до лісу, де відбувалося все святкування.
Для балу всіх святих велику галявину прикрашали з особливою прискіпливістю. Основний танцпол освітлювався ліхтарями та смолоскипами, що оточували всю галявину, по її периметру розташувалися столи з частуваннями — фруктами, солодкими стравами, чаші з кров’ю для вампірів. Все більше студентів починали збиратися біля галявини для промови ректора академії, який відкриватиме цей бал. На вході кожному вручали свічку — у знак пам’яті про тих, кого більше немає в живих.
Кріс оглянув галявину і побачив, що Мінхо справді стояв у компанії Фелікса, білявого хлопця-фея, чиє блакитне вбрання нагадувало хвилі моря. Вони про щось перемовлялися, Фелікс прикривав рота пальцями, коли сміявся над словами Мінхо. Вони виглядали щасливими.
Кріс усміхнувся сам собі і обернув погляд на Хьонджіна.
— Я дуже радий тому, що ти мене запросив, — промовив Хьонджін, стискаючи руку Кріса у своїй. Його долоня була холодною, як і у всіх вампірів, але її відчуття здавалося таким рідним і приємним, ніби Кріс ніколи не відпускав його руки. — Знаєш, я вже боявся, що пропущу цьогорічний бал. Приходити ж без пари не можна.
— Пропустиш? — насупився Кріс. — Я гадав… тебе давно вже запросили. Тому не наважувався зробити це першим.
— Мене запрошували, — кивнув Хьонджін, підчепивши склянку з кров’ю зі столу. — Та я нікому не давав згоди. Я не хотів іти на бал… просто аби з ким.
Кріс витріщився на Хьонджіна. Тобто, увесь цей час Хьонджін чекав… на його запрошення?
— Тоді чому ти… погодився піти зі мною? — затинаючись, спитав Кріс, спостерігаючи за тим, як Хьонджін робив маленькі ковтки зі склянки. — Ми з тобою… не те, щоб спілкувалися.
На це Хьонджін лише знизав плечима.
— Ти мені симпатизував, — зізнався він, відставивши порожню склянку на стіл. — Чесно кажучи… я майже наважився запросити тебе. Але мав підозри, що ти підеш на бал зі своїм сусідом по кімнаті. Ви часто з ним гуляєте разом.
— Мінхо — мій кращий друг, — кивнув Кріс. — Якщо чесно, я планував його запросити. Але він запросив іншого. Обігнав мене.
— Так, я в курсі. Він запросив Фелікса. Фелікс — мій сусід у гуртожитку. Він якось прийшов до мене і розказав, що відьмак Мінхо запросив його на бал. Тоді я і зрозумів, що ти, мабуть, досі вільний.
Фелікс — сусід Хьонджіна. Про це Мінхо не потурбувався розповісти Крісові. Кріс оглянув натовп і побачив, як Мінхо дуже жваво перемовлявся з Феліксом, вони трималися за руки, поки куштували солодкі частування зі столу.
Який же світ цікавий.
— Але ти мене обігнав, — тоді сказав Хьонджін, торкнувшись вільною рукою щоки Кріса. — Коли першим підійшов до мене і запросив. Дякую тобі за це.
Кріс відчув, як його губи самі розповзлися в усмішці. Він майже не контролював цього, але не міг стримати емоцій. Ще тиждень тому він і подумати не міг, що може почути подібні слова від Хван Хьонджіна на свою адресу.
Ректор відкрив бал промовою, в якій закликав не забувати своє коріння та пращурів, а також віддати їм шану за світ, який вони створили. Всі студенти поаплодували ректорові, і коли він залишив сцену, його місце зайняли музиканти. З першими нотами музики перші пари почали виходити до центру галявини, щоб закружитися в танці.
Кріс протягнув руку Хьонджіну і запросив його на танець.
Хьонджін був природженим танцівником. Він рухався настільки гармонійно з музикою, ніби знав кожен крок наперед, ніби вивчив цей танець до дрібниць. Кріс міг лише слідувати за ним, поки вони рухалися танцмайданчиком, він повторював усі його рухи, але йому ще далеко до граційності Хьонджіна, до плавності та легкості його рухів. Проте, коли він танцював з Хьонджіном, він забував про це. Він просто віддавався миті. Моменту, де існував він, Хьонджін і цей танець під повільну музику, що відкривав бал усіх святих.
З плином часу музика змінювалася — все частіше лунали динамічні пісні, але Хьонджін і не планував спинятися. Їхні з Крісом танці ставали дедалі хаотичнішими, але тим і привабливішими — Хьонджін просто втягував Кріса у черговий танець, а Кріс відчайдушно намагався повторювати рухи за ним. З плюсів вампірської сутності — вампіри не втомлюються, тому Кріс міг танцювати хоч до самого ранку. Вони робили короткі перерви на ковток крові зі склянок, що постійно стояли наповнені, але, щойно вмикалася нова пісня, Хьонджін уже хапав Кріса за руку та тягнув за собою.
І Кріс віддавався йому. Він ловив Хьонджінові усмішки, він дозволяв собі обіймати Хьонджіна, коли музика була повільною, десь вони надто близько притискалися один до одного. Хьонджін хапався за нього, коли обіймав Кріса, поклавши голову йому на плече. Це здавалося сюрреалістичним — що Хван Хьонджін ось так його обіймав. Але Крісова голова просто вимкнулася. Він віддавався моменту. Він насолоджувався цим відчуттям так, ніби воно могло зникнути.
Краєм ока Кріс помітив, що Мінхо не просто танцював з Феліксом — ближче до світанку, коли перші промені сонця почали визирати з-за горизонту, Мінхо уже цілувався з Феліксом, притиснувши його до стовбура дерева. Смолоскипи давно вже не горіли, деякі з ліхтарів теж згаснули. На танцмайданчику залишилося не так багато студентів — хтось влаштовував своє окреме святкування, дехто втік зі своєю парою в ліс, і натовп уже був набагато меншим, ніж коли вечір лише починався.
В одну мить Мінхо схопив Фелікса за руку і потягнув за собою у напрямку до академії. Хьонджін якраз відлучився, щоб перемовитися двома словами зі своїми друзями, тому Кріс поглядом провів свого сусіда та його пару, коли вони бігли до гуртожитків академії. Мінхо встигнув кинути на Кріса погляд, в якому читалося: вибач, друже, а потім Фелікс щось йому пробурмотів, і Мінхо розсміявся на ці слова.
Можливо, просто можливо, Крісу краще не повертатися до своєї спальні.
Хьонджін провів друзів та підійшов до Кріса, взявши його за руку.
— Я так думаю, Фелікс не повернеться сьогодні до нашої кімнати, — промовив Хьонджін, змусивши Кріса подивитися йому у вічі. Піджаки вже давно валялися десь у траві, Хьонджін зараз стояв у сорочці, що вибилася з поясу брюк, а його ідеально вкладене волосся стирчало в різні боки від постійних танців. Але таким він Крісу подобався ще більше. — І тобі краще… не ходити до вашої кімнати.
— Ти в цьому такий впевнений? — Кріс розтягнув губи в усмішці, ковтнувши крові з келиха. — Може, вони пішли до вашої кімнати.
— Ні, — Хьонджін похитав головою. — Фелікс сказав мені, що вони підуть до Мінхо. Він… має здібність до телепатії.
— Справді? — Кріс ніколи не чув, щоб феї мали здатності, які не пов’язані з силою природи. Така магія була підвладною лише відьмам, але навіть телепатія була досить складним мистецтвом для засвоєння і давалася вона далеко не всім.
— Так, — кивнув Хьонджін. — Але це велика таємниця, він про це нікому не говорить, а я знаю, бо я його сусід.
Тоді Кріс відчув, як друга долоня Хьонджіна лягла йому на щоку, погладивши її. Хьонджін дивився Крісові прямо у вічі, наче хотів зачарувати його. Маски вони теж давно вже скинули — ті були незручними і швидко всім набридли, але зараз Кріс насолоджувався можливістю роздивитися прекрасні очі Хьонджіна. Червоні і такі сяючі.
— Я запрошую тебе до себе в кімнату, — прошепотів Хьонджін, коли його губи майже торкнулися губ Кріса.
Відмовити Хьонджіну Кріс не зміг би, навіть якби дуже хотів.
Хьонджін та Фелікс жили в тому ж гуртожитку, що і Кріс з Мінхо, але двома поверхами вище, і якби, щойно двері в кімнату відчинилися, Кріс не був зайнятий губами Хьонджіна, що несамовито цілували його, він би знайшов хвилинку, щоб помилуватися красою кімнати. Помилуватися справжнім куточком природи Фелікса, на який він перетворив свою частину кімнати, помилуватися кількома рослинами у горщиках, що стояли на підвіконні. Помилуватися картинками, створеними дбайливим пензлем Хьонджіна, над якими він годинами сидів. Він знайшов би хвилинку виразити компліменти красі та характеру цієї кімнати, але його увагою заволоділи губи Хьонджіна, що притулилися до його губ.
Щойно вони зачинили за собою двері, Кріс виявив себе притиснутим до цих дверей спиною. Хьонджін був вищий за Кріса на кілька сантиметрів — і хоча в комплекції він явно поступався іншому вампіру, він був гнучким та худим, як прутик, його енергетика була настільки несамовитою та шаленою, що лише її вистачило для того, аби Кріс був у повній владі Хьонджіна.
Хьонджін, здавалося, ніби все життя чекав на цю мить. Його руки рухалися настільки швидко, що Кріс не відразу навіть усвідомив, коли ці прудкі пальці розстібнули всі ґудзики на його сорочці, оголивши його торс. Хьонджінові губи прекрасно відволікали його від того, що коїли його пальці, і можливо, просто можливо, вони розірвали всі ґудзики на сорочці.
(Крісу було абсолютно байдуже, чи розірвані ґудзики на сорочці).
— Ти навіть не уявляєш, як довго я цього чекав, — прошепотів Хьонджін в губи Кріса, і якби Крісове серце досі билося в грудях, воно б пропустило удар від таких слів.
Можливо, Хьонджін теж був у полоні своїх відчуттів, тому не розумів до кінця, що саме він говорив. Але Кріс завмер, коли почув ці слова. Йому дуже хотілося схопитися за них.
Вони прокручувалися в його голові цим м’яким тоном.
Як довго я цього чекав.
Вони з Хьонджіном мали однакову фізичну силу — вампірські здібності, — але Хьонджін мав перевагу над Крістофером. Схопивши його за комір сорочки, він потягнув його до себе, аж поки вони не опинилися біля підніжжя ліжка Хьонджіна. І Кріс був майже готовий впасти спиною на м’які простирадла, якими було накрите ліжко, але йому залишилося лише зачаровано спостерігати за тим, як Хьонджін повільно опустився на ліжко, відкинувши руки назад. Його сорочка досі була застібнута, але вона натягнулася на грудях Хьонджіна, коли він відкинув голову назад, оголюючи шию.
Спокусливий. І він повністю належав Крістоферу.
Кріс забрався колінами на ліжко, змушуючи Хьонджіна лягти на спину, а потім він нахилився над Хьонджіном, щоб поцілувати його в губи. У Хьонджіна такі пухкі губи, що досі тримали присмак крові, яку він сьорбав під час заходу. Кріс трохи не розрахував силу, і за мить він відчув кров на язиці — цього разу кров належала Хьонджіну, коли Кріс прокусив його губу. Вампірська кров для вампірів не мала ані смаку, ані поживності, як людська — тому вампіри ніколи її не пили з собі подібних. Але Кріс не втримався. Відчувши краплину крові на язиці, він почав висмоктувати кров з рани, доки та не загоїлася. Йому хотілося відчути більше. Пити кров з вампірського тіла — це особлива довіра, це найвищий рівень відносин між вампірами.
І те, що Хьонджін дозволяв йому це робити, багато про що говорило.
Кріс не відразу зрозумів, як його ніготь на вказівному пальці правиці перетворився на гострий та довгий кіготь, але за мить він випростався у спині, щоб провести кінчиком по сорочці Хьонджіна, розриваючи ґудзики на ній. Хьонджін лише протяжно застогнав, коли гострий кінчик торкався шкіри на його тілі, залишаючи маленькі подряпинки — які миттєво зникали з блідої шкіри. Здавалося, його не бентежила розірвана сорочка — усе, що його зараз хвилювало, це Кріс.
І він явно дав зрозуміти, що не збирається чекати, коли схопив Кріса пальцями за зап’ясток і потягнув на себе.
Крізь поцілунки Кріс чув стогони Хьонджіна, який хапався за нього, ніби Кріс був рятівним колом. Пальці Хьонджіна зарилися у кучерях Кріса, притягуючи його голову ближче до себе, наче не хотів його відпускати ані на мить. Хоча вампірські тіла завжди були холодними, Кріс відчував тепло. Йому хотілося бути ближчим до Хьонджіна. Відчути всього Хьонджіна.
Хьонджін скористався миттю, щоб перевернути їх і опинитися на Крісових стегнах. Обхопивши Кріса за плечі, він впився у його губи черговим поцілунком, а його стегна почали рухатися, вони терлися об промежину Кріса.
— Я хочу тебе… — прошепотів Хьонджін Крісу в губи, але у відповідь отримав лише усмішку.
Бо це бажання вони ділили на двох.
Брюки так само швидко зникали, як і сорочки, і дуже скоро Кріс виявив себе на ліжку абсолютно оголений. Хьонджін стояв біля ліжка, коли зняв з себе брюки і випрямився перед Крісом, ніби хвалився своєю неземною красою. У нього ідеальне тіло. Тонка талія, яку приємно було тримати в руках. Окреслені лінії м’язів на животі та грудях, але при цьому він був худим та гнучким, наче прутик. Бліда шкіра, яка благала залишити на ній мітки. Хьонджін був ідеальним до кінчиків своїх чорних нігтів, які від пристрасті та бажання витягнулися в кігті, і Кріс просто не міг повірити у те, що йому справді дісталося таке неземне божество.
Можливо, феї і вважалися найбільш нереальними створіннями, які мають найменше спільних рис зі звичайними людьми, але Хьонджін, який зараз стояв перед Крісом, був іще менш реальним.
— Як добре, що вампірів не потрібно довго розтягувати, правда ж? — посміхнувся Хьонджін, перекинувши ногу так, щоб вмоститися на стегнах Кріса. Цього разу їх не розділяли шари одягу — вони шкірою відчували один одного. — Як багато економії часу та сил.
— Можна використати цей час з користю, — відповіддю від Кріса була посмішка, така ж широка, як і Хьонджінова. Вона супроводжувалася дотиком пальців Хьонджіна до напівтвердого члену Кріса.
— Цілком згоден, — Хьонджін трохи піднявся на колінах, щоб приставити голівку Крісового члена до своєї дірочки, а потім повільно, дуже повільно та обережно опустився вниз, пропускаючи член всередину себе.
Світ став у рази яскравішим, коли Хьонджін пропустив член Кріса в себе.
З плюсів бути вампіром — це абсолютна толерантність до людського болю. Те, що робить людям боляче, взагалі не є відчутним для вампіра. Удари, кулі в грудях, опіки. На тілі вампіра все заживало швидко і непомітно, вистачало лише кількох секунд, щоб на місті вогнепального поранення не залишилося ані шраму. Тому вампірські тіла такі ідеальні і не мали жодної вади.
Те саме стосувалося й інших видів болю.
Хьонджінове тіло настільки легко пропустило член Кріса в себе, воно настільки швидко розкрилося і адаптувалося під нього. Їм не потрібно було довго розтягувати Хьонджіна і готувати його — тіло все зробило за нього. Це було лише плюсом для Кріса, він відразу ж з головою поринув у насолоду, відразу ж віддався цій спокусі, коли сіпнув стегнами наверх, штовхаючись у Хьонджіна. І його приємна вузькість була настільки бажаною, що від неї паморочилося в голові — Хьонджін був наче створений для нього. Його стогони високим голосом, те, як він хапався руками за Кріса, як залишав подряпини своїми гострими кігтями, як віддавався йому. Все це було наче сном. Найсміливішим сном, якого Кріс навіть дозволити собі не міг.
Але все це було реальністю. Хьонджін на його стегнах був цілком реальним. Його дотики, його поцілунки, його голос — все було реальним. І Крісу хотілося зупинити час. Жити в цій миті. Назавжди залишитися тут, у кімнаті Хьонджіна, на його ліжку і в його обіймах. Відчувати Хьонджіна, упиватися Хьонджіном. Здавалося, ніби до цього Кріс лише існував — але тільки зараз, коли Хьонджін був на його стегнах, він почав жити. Дихати на повні груди. Ніби його серце в грудях, давно померле та засохле серце, знову почало битися.
Кріс ніколи не хотів бути людиною. Але заради того, щоб відчути, як билося його серце, він готовий був пожертвувати життям вампіра.
Відчувати Хьонджіна на своїх стегнах було особливим видом задоволення — але спостерігати за ним було особливо приємно. Хьонджін підстрибував на члені Кріса, його голова була відкинута назад, і Кріс не втримався — притулився губами до його шиї. Жодні сліди не залишаться на тілі Хьонджіна після цієї пристрасної ночі, але спогади ніколи не покинуть свідомість Кріса. Він завжди пам’ятатиме цю картинку — як Хьонджін цілував його, як розкачувався на його члені, як вони віддавалися втіхам любові на його ліжку, коли перші промені осіннього сонця зазирали крізь вікна і торкалися оголеної шкіри Хьонджіна.
Вони змінили позиції кілька разів — Кріс поклав Хьонджіна на спину перед собою і дозволив йому обхопити ногами свою талію; Хьонджін забрався на ліжко колінами і дав Крісу трахнути себе ззаду. Вампірська витривалість була особливо зразковою — навіть кінчивши, вампір швидко повертався до збудженого стану і був готовий для другого раунду, третього. Кріс не завжди любив свою расу, але ця маленька особливість йому зараз подобалася як ніколи раніше — можливість трахати Хьонджіна аж до обіду, коли сонце вже піднялося високо над горизонтом, а годинник давно пробив дванадцяту.
І коли вони нарешті впали у ліжко, у зім’яті покривала, на яких залишилися сліди їхньої близькості, Кріс відчув довгі пальці Хьонджіна, що гладили його груди.
— Хьонджіне, — пробурмотів Кріс, опустивши погляд на чорняву маківку Хьонджіна. Той ліниво підняв очі і розтягнув губи в усмішці. — Ти сказав, що так давно чекав на це. Що ти… мав на увазі?
Хьонджін лише зітхнув, прикривши очі. Усмішка нікуди не зникла.
— Це я і мав на увазі, — абсолютно спокійним голосом відповів він. — Ти давно подобався мені. Такий гарний вампір. Але я завжди бачив тебе у компанії твого сусіда і думав, що ви разом. Ви так багато часу проводите вдвох, що я зробив висновок, що ви зустрічаєтеся. Тож я тримав усі свої симпатії при собі, я не хотів знищувати вашу пару. А потім якось Фелікс прийшов і сказав мені, що Мінхо запросив його на бал і сказав йому, що Фелікс йому подобається. Тоді я і зрозумів, що, можливо, я все неправильно переклав у своїй голові. Що я зробив неправильні висновки. А там уже ти прийшов і запросив мене.
— Я боявся тебе запрошувати, — зізнався Кріс. Не вмів він брехати — Мінхо дуже любив йому про це лагідно нагадувати, що брехун із Кріса просто жахливий. — Думав, ти давно зайнятий. Я так боявся почути відмову від тебе.
Хьонджін на це лише розсміявся.
— Я не думав, що я настільки лякаючий, — промовив він.
— Ні, я не про це. Просто… ти для мене був недосяжною мрією. Я не думав, що ти можеш бути досі вільним з твоєю красою, я був упевнений, що ти точно маєш пару.
Кріс відчув, як Хьонджін знизав плечима.
— Я можу сказати те саме і про тебе. Коли Фелікс повідомив мені, що Мінхо запросив його на бал, я теж був упевнений, що у тебе точно хтось є, і ти вже давно когось запросив. Якщо не І Мінхо, то когось іншого. Я не вірив, що ти міг бути самотнім.
Крісу хотілося розсміятися. Вони такі ідіоти. Вони так довго бігали один від одного, щоб опинитися в цій точці, в розумінні того, наскільки вони були сліпими один до одного. Наскільки вони занурилися у свої страхи, щоб пропустити реальний світ. Кріс почувався дурнем. Дурнем, який ледь не впустив свій шанс, який ледь не згаяв своє щастя. А щастя було так близько.
— Мені здається, я завинив тобі побачення, — сказав він, притягуючи Хьонджіна для поцілунку, коли встав з ліжка, щоб зібрати свої речі. — Як щодо завтрашнього вечора? У нас тиждень не буде занять, тож можемо погуляти біля озера.
— Слушна думка, — усміхнувся Хьонджін, зачаровано спостерігаючи за тим, як Кріс вдягався. — Хоча я не хочу, щоб ти йшов від мене зараз.
— Не хочу попастися твоєму сусідові, якщо Фелікс захоче повернутися раніше, — пирхнув Кріс. Ґудзики на його сорочці, на його подив, уціліли майже всі. Не вистачало лише двох. — Я розумію, що можу стати свідком не дуже пристойної картинки в своїй кімнаті, але я обіцяв Мінхо допомогти йому з експериментом, який він ставить для своїх занять з магії.
Хьонджін лише знизав плечима, а потім знову завалився у подушки на ліжку, витягнувшись під ковдрою. Кріс віддав би усе, щоб залишитися з ним і провести час разом, але Мінхо потім його на щура перетворить, якщо Кріс не допоможе йому з експериментом.
Довелося залишити Хьонджіна і піти до себе в кімнату. Хоча Кріс очікував побачити там оголеного Фелікса, натомість побачив лише Мінхо, який сидів за своїм столом і щось активно писав у зошиті. Навіть проігнорував відчинення дверей і появу Кріса в кімнаті.
— Фелікса тут немає? — спитав Кріс, зачинивши за собою двері. Мінхо обернув на нього погляд. Кріс помітив, що на ліжку Мінхо лежав розсипаний блискучий пил — фейська витівка, коли вони витягують крила і струшують з себе магічний пил. Така цінність була розкішшю, адже пил фей був природним цілющим матеріалом, здатним загоїти будь-які рани, дістати його насправді дуже важко, бо феї не роздають його всім бажаючим, але зараз ліжко Мінхо було всипане ним. — Але сліди Фелікса тут є.
— Він пішов десять хвилин тому, — Мінхо повернувся до свого зошита, але лише для того, щоб закрити його і відкласти вбік. Після цього він встав зі свого крісла та підійшов до Кріса, широко всміхнувшись. — Ти не повернувся в кімнату. Дай мені одну спробу вгадати, де ти був. Ти виглядаєш так, ніби напився крові п’яниці.
Кріс закотив очі на цей коментар. Мінхо дозволив собі смішок.
— Яка інтрига, — Кріс підійшов до спільного холодильника і відчинив його, щоб дістати пакет із кров’ю. — Але… ти мав рацію. Я вчинив дуже неправильно, коли попросив тебе про зілля сміливості.
Мінхо насуплено глянув на Кріса, склавши руки на грудях. Він прикусив губу, поки спостерігав за тим, як Кріс відкрив пакет з кров’ю та зробив із нього ковток.
— У вас було чудове спілкування? — поцікавився він, поки Кріс пив кров з пакету. Він почувався до біса втомленим, ніби кілька днів нічого не їв. Кріс угукнув. — Все ясно. І що саме тебе бентежить?
— Те, що я це робив під дією зілля, — зітхнув Кріс. — Я вчинив нечесно до нього. Хьонджін був такий ласкавий і чудовий, він говорив зі мною чесно, а я… обдурив його. Як я зможу тепер спілкуватися з ним далі, знаючи, що я все те сказав йому, бо мої страхи були заблоковані зіллям? Хоч це і непрямий, але вплив на свідомість.
Мінхо похитав головою. На його губах з’явилася тінь усмішки.
— Тоді у мене для тебе є хороша новина, — промовив він, сідаючи на край ліжка Кріса. — Все, що було у тебе з Хьонджіном цієї ночі — це не дія зілля.
Кріс витріщився на нього.
— В якому сенсі? — спитав він. — Ти ж дав мені те зілля.
— Так, — кивнув Мінхо. — Дав. Але хто тобі сказав, що я дав тобі правильне зілля?
Крісові очі ще сильніше розширилися.
— Що я випив? — з ноткою страху спитав Кріс. Мінхо лише розсміявся.
— Нічого особливого. Простий енергетичний тонік, його дію можна порівняти з тим, як діє чашка кави на людину. Я не давав тобі зілля сміливості.
Кріс думав рівно хвилину. Його мозок намагався обробити отриману від Мінхо інформацію. Коли його осяяло розуміння, він до кінця не знав, дякувати Мінхо чи сварити його за брехню.
— Слухай, — Мінхо обігнав його, поклавши руку йому не плече. — Я зробив це спеціально. Так, ти просив мене дати тобі зілля сміливості, але я спеціально вирішив підмінити склянки і дати тобі геть інший напій, щоб ти думав, що ти під дією зілля сміливості. Але насправді усе, що сталося цієї ночі — це був ти. Справжній ти. Ти був самим собою. І це найголовніше. Ти показав Хьонджіну свою справжню сторону, і він прийняв її, судячи з того, що ти не повернувся зранку, а прийшов тільки зараз, ще й у розірваній сорочці. Ти був собою. Тобі не потрібні зілля чи заклинання, щоб позбутися своїх страхів. Навіть якби він тобі відмовив — це не кінець світу. У тебе вічне життя попереду, — Мінхо усміхнувся, але лагідно та тепло, наче брат, який наставляв свого брата. — У ньому ще буде сто таких Хван Хьонджінів. Якби ти був людиною чи хоча б просто смертним, ти б зрозумів цінність життя і того, що треба рухатися далі. Але я радий, що ти засвоїв свій урок.
Кріс теж усміхнувся. Мінхо у всьому мав рацію — абсолютно в кожному слові.
— Ти завжди був таким розумним? — Кріс поплескав Мінхо по плечу. Його сусід розсміявся, коли встав на ноги.
— Це ти просто такий сліпий, що не бачиш геніальності мого розуму, — промовив він задоволеним голосом. — Добре, раз ти тут, то час провести мій експеримент.
* * *
Незвично для Мінхо було крокувати коридорами та галявинками академії без Кріса, що завжди йшов поряд. Мінхо постійно обертався ліворуч від себе, щоб заговорити до Кріса, але щоразу його зустрічала порожнеча і тиша.
Але цю порожнечу Мінхо радісно вітав.
Кріс все більше часу проводив з Хьонджіном. Після балу вони зустрічалися щовечора, щойно сонце заходило за горизонт, і Кріс до кімнати не повертався аж до обіду наступного дня. Коли осінні канікули закінчилися, і академія повернулася до навчання, Мінхо все частіше став ходити на самоті — перед заняттями Кріс зустрічався з Хьонджіном, і вони разом ішли до Старої Каплиці. На перервах вони часто сиділи разом, обідали разом, а після занять вони проводили час разом, або розбираючись із домашнім завданням, або цілуючись десь під місяцем.
Мінхо справді радів за свого друга. Крістофер, цей до біса чудовий вампір, який змінив відношення Мінхо до вампірської раси своєю харизмою, гумором та розумом, заслужив на це щастя. Звісно, одним оком Мінхо спостерігав за Хьонджіном і готувався підлити йому отруту в кров, якщо Хьонджін розіб’є Крісу серце, але у всьому іншому він був щасливий за Кріса.
Хоч це і означало, що тепер Мінхо гулятиме подвір’ям академії на самоті.
Він якраз виходив з будівлі на галявину, коли його погляд зачепився за групу фей, що скупчилися за столом. Один білявий хлопець підняв погляд на відьмака, що уважно спостерігав за феями, на його обличчі розповзлася усмішка, і він вскочив на ноги, забираючи сумку з собою. Волосся Фелікса було зібране у високий хвіст на маківці, воно мерехтіло на осінньому сонці, як і сам Фелікс.
Вони разом вийшли до віадуку, де Фелікс нарешті поцілував Мінхо, коли їх вже не бачили його друзі-феї.
— Ти їм не розповідатимеш про мене? — спитав Мінхо, поки вони разом ішли віадуком до озера з кришталевою водою. Фелікс зітхнув.
— Поки ще не час, — пробурмотів він. — Хоча, я думаю, після балу дехто мене вже підозрює. Мені, якщо чесно, начхати на їхню думку, але батьки у фейській раді…
Взагалі-то, стосунки між відьмами та феями були під офіційною забороною через діаметрально протилежні погляди на магію цих двох видів, але багато хто обходив цю заборону. На жаль для Фелікса, його мати і батько були членами фейської ради, і через це все, що стосувалося їхнього сина, могло вплинути на їхню позицію в раді.
— До речі, Хьонджін просив мене залишити кімнату порожньою після занять, — промовив Фелікс, коли вони зупинилися біля озера. — Як, власне, і вчора. І позавчора. І майже кожен день.
— Так, шкода, що академія не дозволяє представникам одного виду жити разом, — зітхнув Мінхо, опустившись на коліна, щоб зібрати трави та квіти для настоянок. — Нам-то з тобою вдалося б вмовити коменданта дозволити нам жити разом, а от їм…
— Можливо, воно і на краще, — Фелікс стенув плечима. — Хоч іноді згадуватимуть, що у них, взагалі-то, друзі є. До того ж, рано чи пізно вони набриднуть один одному.
— Я теж тобі набридну? — грайливо всміхнувся Мінхо, на що Фелікс закотив очі. У відповідь Мінхо поцілував Фелікса в щоку. — Є щось у тому, що ми все одно живемо окремо. Хоча нам пощастило, що ми можемо мінятися кімнатами, коли забажаємо, але твоя правда — я все ще хочу, щоб Кріс залишався моїм другом, а не тільки коханцем твого сусіда. Хоч щоразу він мені набридає своїм задоволеним виразом обличчя, ніби він напився крові п’яниці.
Фелікс на ці слова розсміявся. Цей сміх змусив розсміятися і Мінхо.
З цієї ситуації виграли не лише Кріс та Хьонджін.
Мінхо теж неабияк виграв.