Chapter Text
Минуло декілька тижнів від закінчення першого року Гаррі в школі магії, декілька тижнів відколи Северус нарешті набрався сміливості (і терпіння) аби поговорити із Джеймсом і все обговорити. Саме обговорення пройшло за міцно зачиненими дверима, і закінчилось коли обидві його сторони вийшли з імпровізованого переговорного залу злегка пом'ятими та абсолютно задоволеними. Принаймні Поттер точно виглядав задоволеним навіть не намагаючись якимось чином пригладити волосся або прикрити шию в синцях котрі точно були залишені не руками. Северус в той час активно намагався виправити пом'ятий чорний одяг паралельно закриваючи рукою свіжий укус на шиї й бубонівши собі під ніс що це не рахується і більше такого не повториться.
Результатом домовленостей (котрі обговорювались буквально за 5 хвилин до виходу з кімнати) були умови, за якими Гаррі проводитиме вихідні в маєтку Поттерів під прискіпливим наглядом Северуса, а решту часу Джеймс матиме повне право навідуватись до них на Прівіт-драйв. Поттер, котрий вже будував грандіозні плани з переїзду сина і коханого до себе, неохоче погодився зачекати ще трохи.
За час канікул, ані Джеймс, ані Гаррі з Северусом не підіймали тему ні Квірела, ні Снейпа-старшого, хоча не можна сказати що Северуса це не непокоїло. Він намагався якомога менше думати про жорстокий бік Джеймса, та виходило зовсім не часто, але дивитись як він відстоював їх сина перед Дурслями приносило лише задоволення і внутрішній спокій. З рештою мародерів доводилось налагоджувати зв'язки поступово і дуже обережно. З Люпином у Северуса був нейтралітет, оскільки сам Ремус чудово розумів що Снейпу потрібен час і простір аби вибудувати лінію поведінки з ексворогами недодрузями. Пітер постійно дивився на Снейпа так, неначе завчасно просив пробачення, інколи Северус навіть помічав що Петіґрю кидає на Поттера обвинувачувальні погляди котрі успішно тим самим Поттером ігнорувались.
З Блеком все було набагато складніше. Сіріуса кидало від панібратської поведінки, до відчайдушних намагань триматись від зіллєвара якомога далі, а потім до нав'язливих спроб допомогти. Він неначе намагався зробити себе невіддільною частиною маленької сім'ї Снейпа, але способом котрий було дуже важко зрозуміти. Інколи Северус думав над тим, наскільки у Гаррі багато спільного з Блеком-старшим, наприклад психологічний вік. Більшість витівок Блека можна було успішно ігнорувати, а за деякі навіть хвалити. Був випадок коли Сіріус дуже вже захотів відвідати маґлівський магазинчик, а тому тихцем пішов за Северусом у своїй собачій іпостасі. Дорогою назад Северус таки помітив його і сказав іти поряд, аби простежити чи Блек нічого не натворить, саме тоді їх і помітив містер Дурсль.
— Снейпе! — роздратовано крикнув він коли побачив Северуса в компаній величенької чорної собаки. — Ти знаєш що на цій вулиці заборонені собаки! — не питання, радше дорікання до яких Северус за стільки часу вже звик.
— Він не мій, — спокійно відповів він не зводячи з Дурсля холодного погляду від якого того аж мурахи пройняли, та відступати той не збирався.
— Твоя собацюра лякає мого сина, і якщо ти її зараз же не прибереш, то я наскаржусь на тебе і на твого малолітнього бандита куди треба, — обличчя чоловіка аж побагровіло від злості.
— Це не моя собака, Дурсль, — таким же холодним тоном повторив Снейп і підійшов до живоплоту опонента. — А якщо ти, або твоє мале жабеня ще раз зачепите мого сина, то я перетворю вас обох на слимаків, — прошипів він просто в обличчя чоловікові.
Дурсль вже думав вибухнути новою гнівною тирадою і потягнувся до коміра сорочки Снейпа аби схопити його, та гучне ричання собаки нагадало йому що перевага не на його боці.
— Я поскаржусь на тебе! — крикнув він відбігаючи до будинку. — І хай я тільки побачу тебе, чи цю собаку сьогодні ввечері! З цими словами двері будинку Дурслів гучно гупнули заховавши за собою голову сімейства.
Северус на це дивився абсолютно байдужими очима, та зрештою зітхнув, легенько поплескав Сіріусу по голові й завернув додому.
Того ж таки вечора, на подвір'ї Дурслів хтось дуже постарався і розрив весь газон зробивши з нього подобу поля для кротів. Северус би ніколи не зізнався, та він був дещо вдячний Сіріусу за цей маленький акт помсти. Сам Сіріус тоді ходив задоволений весь вечір чим дуже дивував свого чоловіка.
По щасливому збігу обставин це якраз був день народження Гаррі, котре сімейство в повному складі проводило в будинку Снейпа на задньому дворі до великого задоволення самого Северуса, він просто тішився що цього разу це точно був не зоопарк. Від Рона чи Герміони досі не було навіть маленької листівки, що дещо засмучувало хлопця.
Зрештою Гаррі змирився, і поки тата не було вдома, а Джеймс щось відчайдушно намагався приготувати своїми руками вщент захаращуючи кухню, хлопчик вийшов в сад намагаючись не ступати на невеличкі клумби з татовими рослинами. Врешті діставшись до невеличкої дерев'яної гойдалки що була прив'язана до гілки величенького дуба, Гаррі уважно почав розглядати власне подвір'я і роздумувати що ж такого зробити аби не засмутити тата. Його прискіпливий погляд зупинився на живоплоті з якого визирало двоє великих зелених очей, та від їх споглядання Гаррі відірвав голос Джеймса що голосно намагався сваритись з газовою плитою котра не реагувала на жодні закляття і погрози. Коли увага хлопчика знову зосередилась на живоплоті ніяких очей вже не було, а тому Гаррі вирішив що йому просто привиділось.
Решту дня він проводив з кимось, в основному це був Джеймс котрий дуже старався опанувати маґлівську технологію випікання торта та активно користувався допомогою свого 12-річного сина. Кінцевий результат подавав надії що торт буде кращим на смак аніж на вигляд, та все одно вони були задоволені. Ближче до вечора, коли Северус повернувся з магазину, почали сходитись гості. Тітка Лілі приїхала на своїй машині разом з дядьком Реґулусом (до великого невдоволення Джеймса), після них прибув дядько Ремус і дядько Пітер, Сіріус (котрий не хотів аби Гаррі називав його дядьком, тому що почувався старим) навіть нікуди й не йшов.
Гаррі повернувся в кімнату лише коли час було спати повністю виснажений і зовсім не мав настрою розбиратись з дивною істотою що сиділа в нього на ліжку. Однак істота з таким розвитком подій була абсолютно незгодна і почала щось говорити про небезпеку і те що Гаррі в жодному разі не можна повертатись до школи, і тут вже був абсолютно незгодний Гаррі. Суперечка переривалась лише печальними скриками Добі, а саме так звали істоту, час від часу коли він намагався зробити зі своєї кулеподібної голови пласку за допомогою меблів, що безневинно стояли в кімнаті. Хлопчику лишалось лише молитись аби тато не вирішив зайти до нього саме в цей момент, інакше бідолашного Добі доведеться від стін відшкрібати.
— Якщо юний Поттер… — знову почав ельф, і Гаррі дещо усвідомив.
— Звідки ти знаєш? — недовірливо запитав він, ніхто за межами його сім'ї не згадував спорідненість з Поттерами, з міркувань безпеки звісно. Навіть сусіди поняття не мали хто насправді такий Джеймс, не кажучи вже про магічний світ до якого належав Добі.
— О, Добі багато знає про юного Поттера, але Добі ніколи не вирішив тим поганим чуткам про його батька і про нього самого, — змовницьки прошепотів він.
— І хто ж ці чутки розпускає? — запитав хлопчик вже більш роздратовано.
— Це… Добі не може сказати, Добі має поплатитись через те що подумав погано про господарів, — ельф знову намагався вдаритись головою об шафу та Гаррі ледве його зупинив.
— Гаразд, гаразд, не кажи! Годі! — пошепки звелів він. — Повернімося до Гоґвортсу. Ти не хочеш аби я їхав туди, поясни чому.
— Бо там чатує небезпека. Загроза юному Поттеру, змова.
— Що? Хто змовився? Навіщо?
Ельф кумедно похлинувся вирвавшись з рук хлопчика відбіг і ще сильніше забився головою об стіну. Гаррі знову кинувся його зупиняти, та почув характерний звук кроків у свій бік, а тоді стукіт у двері. З-за дверей почувся лагідний голос тітки Лілі.
— Гаррі, милий, все гаразд? — ніжно запитала вона.
— Т-так, все добре, — хлопчик очима благав ельфа не видавати ні звуку.
— Точно? Можна зайти? — запитала вона.
— Секунду! — крикнув у відповідь хлопчик, а тоді повернувся до ельфа і прошепотів. — У шафу.
Запхнувши туди бідолашну істоту, Гаррі ніяково прочинив двері й сором'язливо подивився на тітку.
— Гаррі, ти щось ховаєш? — запитала вона підозрілим тоном склавши руки на грудях, хлопчик похитав головою сподіваючись мати більш невинний погляд. — Якщо це щось небезпечне, то позбудься цього, інакше твій тато буде дуже незадоволений, а ти знаєш що не можна аби "жах підземель" був незадоволений, вірно?
Її тон був сповнений жартівливого бажання налякати, тож хлопчик трохи усміхнувся у відповідь і пообіцявши що так і зробить, зачинив двері.
З шафи висунулась голова з вухами й здивовано витріщилась на хлопчика.
— Юний Поттере, ваш тато Северус Снейп? — злякано прошепотів він, Гаррі, також здивовано витріщився на нього і кивнув. — Добі не знав…
— Ти ж вихвалявся, що все про мене знаєш,— глузливо фиркнув хлопчик.
— Але це… І все одно тут юному Поттеру буде краще, — наполягав ельф.
— Зрозумій ти нарешті, я хочу в Гоґвортс, в мене там тато, друзі, і не має приставучого Дадлі з його компанією, тут немає нічого заради чого варто лишитись. — спробував ще раз хлопчик.
— Але там небезпечно, — жалісним тоном відповів Добі. — Якщо юний Поттер повернеться, він ймовірно загине і ніхто його не порятує, Добі так старався не допустити цього, він навіть намагався перехоплювати листи надіслані від друзів юного Поттера.
— То це був ти?! — закричав Гаррі, а тоді відразу стих закривши рот руками. — То це ти крав мої листи? Тато гадав що це проблеми з поштою, або Дурслі зовсім з розуму зійшли й нашу пошту крадуть, він навіть зв'язувався з батьками Рона і Герміони коли жоден з моїх листів не отримав відповіді, а це весь час був ти. Якщо тато дізнається, він твої вуха в кролячі перетворить.
— Добі лише хотів допомогти, — знову жалівся ельф. — Добі любить і поважає юного Поттера, він чув як Юний Поттер протистояв навіженому вчителю, і Добі буде дуже шкода якщо з ним щось трапиться.
— Я. Поїду. В. Гоґвортс, — наполегливо сказав хлопчик склавши руки на грудях.
Ельф важко зітхнув.
— В такому разі юний Поттер не лишає мені вибору, — засмучено зітхнув Добі наступної ж миті кинувшись до виходу. Гаррі побіг за ним ледве втримавши його в коридорі.
— Ні, ти не зробиш цього, — вчепившись в край наволочки Гаррі таки зупинив його.
— Якщо юний Поттер пообіцяє не їхати в Гоґвортс, — відповів Добі.
— Що тобі дасть моє зіпсуте свято?
— Пан Снейп буде ображений на вас і нікуди вас не пустить, — впевнено заявив він, Гаррі від неочікуваності навіть наволочку відпустив.
— Тато б ніколи…
Та було надто пізно, з вітальні почувся голосний брязкіт, а ельфа і слід прохолов. Гаррі вбіг у вітальню і побачив тата з якого падали шматочки великого торта.