Chapter Text
– Гравці прокидайтеся. Незабаром почнеться наступна гра.
Команда Гі-Хуна почала повільно вилазити зі свої укриттів, де-не-де чулися болісні стогони.
«Уф, моя спина явно мені не подякує за такий сон»
Чон-Бе встав та почав розминати онімілі кінцівки.
«Не можу не погодитися пане..»
З боку біля нього так само стогнав Де-Хо.
«Ви закінчили? Нам ще треба піти та об'єднатися з іншою командою щоб ми, в разі чого, були поруч одне з одним»
Йон-Іл скинув їх серйозним поглядом.
«Так пане, ми вже йдемо...»
Коли всі нарешті зібралися, вони попрямували до протилежного кута кімнати.
«Доброго ранку»
Хюн-Джу обернулася.
«Вітаю. Щось трапилося?»
«Ні, ми хотіли об'єднатися зараз, та триматися разом про всяк випадок»
Хюн-Джу кивнула. Почала западати некомфортно тиша. В цей самий момент втрутився Де-Хо.
«Вітаю! Буду радий працювати з вами! Мене звати Кан Де-Хо, приємно познайомитися. Чоловік з яким ви розмовляли перед цим наш лідер - пан Сонг Гі-Хун, чоловік біля мене - це пан Пак Чон-Бе, а це Кім Джун-Хі, ну ви вже знайомі, саме вона запропонувала об'єднатися з вами. І нарешті пан О Йон-Іл»
«Рада знайомству. Я почну, мене звати Джанг Гум-Джа, ось цей хлопець - це мій дурнувати син Пак Йон-Сік»
«Мамо!»
Джун-Хі посміхнулася, вона була рада почути ім'я цієї жінки, яка їй допомогала від початку.
«Мене звати Чо Хюн-Джу»
Вона простягнула руку до Гі-Хуна для рукостискання.
«Радий нарешті познайомитися, дякую що погодилися на нашу пропозицію»
З-за спини Хюн-Джу донісся тихий голос
«Кім Йонг-Мі..»
Після знайомства одне з одним, охоронці відкрили двері, які вели до третьої гри.
∆О□
Біла завіса відкрилася, впускаючи гравців у велику білу кімнату з різнокольоровими дверима, освітлену жовтими вогнями. В центрі стояла велика, червона платформа, а на ній стояла невелика інтерпретація дитячої каруселі з конями.
"Смішно, як я цього не помітив"
– Гравці, гра в яку ви будете грати сьогодні називається мінгил. Гравці, будь ласка станьте на платформу. Коли гра розпочнеться вона почне крутитися і буде оголошена число. Ви матимете 30 секунд аби сформувати групу з кількості людей що відповідає числу зайти в кімнату та зачинити двері.
«Це схоже на ту гру коли хтось називав кількість людей і треба було їх обійняти, хоча припущення Гі-Хуна більше пасує»
Хюн-Джу прищюрила очі.
«Так..Командні, музичні стільці. От тільки замість стільців кімната»
Жінка пильно дивилася на Гі-Хуна, який йшов попереду. На початку він давав підстави вважати себе підозрілим, але після вираження свого щирого бажання врятувати людей, Хюн-Джу довірилася йому. Хоча на краю її мізків все ще був маленький прояв сумніву.
"Як чорт забирай, він зміг прийти до такого припущення???"
«Пане, що робити якщо назвуть меньше число?»
«Ми розділимося, якщо при розбиті на групи комусь не вистачить людей будемо набирати потрібну кількість з інших гравців»
Гі-Хун вже знав як плюс мінус пройде цей раунд, але він сумнівався, бо вже змінив плин часу від оригіналу.
«Головне не панікуйте, ми разом вийдемо звідси, так?»
Йон-Іл простягнув руку вперед, для їхнього вже звичного жесту на удачу, решта поклали свої руки на його, коли інша частина команда піднімала великий палець до гори, а інший член команди брав його у долоні та теж піднімав його до гори
«Один, два, три, уперед!»
Люди почали ставати на платформу. Новоспечена команда трималася разом.
– Одже гра починається.
Платформа почала повільно крутитися, в з динаміків лунала дитяча, заїдаюча пісня.
"Ця пісня буде переслідувати мене навіть після смерті"
Платформа різко зупинилася, люди спіткнулися та майже впали, коли з динаміка пролунали перше число
– Десять.
Золотисте світло погасло, замість нього почався вир з рожево-фіолетових спалахів.
«Нам треба знайти ще одну людину!»
На платформі почалася паніка.
«Нам треба бігти, у нас немає часу!»
Йон-Іл схопив Гі-Хуна за плечі та почав тягнути в сторону кімнат. Хюн-Джу побачила одиноко стоячого гравця і швидко побігла його схопити.
«Десятеро! Швидко до кімнати!»
«Світло зелені двері, мерші!»
3
2
1
В дверях клацнув замок.
Вони всі встигли.
Гі-Хун спокійно видихнув.
"Надіюся все піде так добре і надалі"
Його секундний перепочинок перервали постріли.
Він закрив очі і опустив голову. Йому не треба було дивитися що коїться за межами кімнати, він пам'ятав.
«Ви вижили тільки завдяки мені!»
Всі в кімнаті підскочили від її раптового крику.
Гі-Хун відкрив очі та роздратовано подивився на неї.
"О так...моя наступна скалка в дупі на сьогоднішньому голосуванні"
Сон-Ньо відвела погляд від Джун-Хі до Гі-Хуна.
«Ти знав, що ти прожив набагато довше ніж тобі судилося? Та і потрапив ти сюди не просто так, але твої дії призведуть до твоєї передчасної смерті!»
.
.
.
В кімнаті знову грала ця дитяча пісня. Гі-Хун дивився під ноги, колись біла підлога тепер була вкрита червоними п'ятнами.
"Її пророцтво про мене знову змінилося, невже я так сильно вплинув на часову шкалу?"
Його думки обірвала платформа яка знову зупинилася.
– Чотири.
В кімнаті знову почалася паніка та крики людей.
«Ми йдемо, вперед!»
«Стійте, а як що до мене! Я вас врятувала!»
Крики шамани злилися з іншими, і ніхто її більше не чув.
«Ви йдіть, я до інших, швидко!»
«Йон-Іл–!»
Чон-Бе схопив його за руку.
«Давай у нас обмаль часу!»
.
.
.
«Є троє людей?»
З іншої сторони Йон-Ілу відповіла пара.
«Нас двоє! Об'єднаймося, прошу!»
Йон-Іл розирнувся, кімнат не залишалося так багато. Він схопив одного з них за руку та почав бігти до вільної кімнати, коли перед ним опинився чоловік який тримався за живіт.
"Вибору нема"
Він швидко схопив і його, тягнучи до найближчої вільної кімнати.
Пара швидко забігла сама, а хлопця, Йон-Іл закінув сам. Той приземлився боком, та піджав коліна до живота.
Йон-Іл тримав двері щоб інші не могли їх відкрити, коли замок щовкнув.
"Хто ж знав що грати у власні ігри буде так напружлтво"
Він увійшов до ігор не заради забави як Іль-Нам. Ні, у нього була інша ціль. Спостерігати за тим як нарешті зламається гравець 456, і бути поруч у цей момент щоб переманити його до себе.
Вдівши костюм гравця, він почав грати роль доброго Йон-Іла, і звісно як і інші гравці він повинен грати за правилами.
Вищі менеджери знають обличчя свого боса, але всі інші причетні до ігор солдати знають лише номер, в який їм заборонено стріляти, а ось хто 100% не знає його обличчя чи ім'я так це ВІП персони.
Він мусить грати як гравець, щоб не викликати підозри у свої спонсорів. Йому було достатньо того що деякі з минулорічних та постійних ВІП персон, коли дізналися що колишній переможець має наміри викрити ігри, хотіли позбутися його в той же момент.
Ін-Хо не міг цього допустити. Тому запропонував план, на який спонсори ледво погодилися.
Ін-Хо винирнув зі своїх роздумів та знову натягнув маску Йон-Іла.
«Гей, ти в порядку? Я бачив як ти тримаєшся за живіт, але часу не було. Я не хотів тебе так жбурнути»
«Ух, не уявляю як до сталося тоді Таносу. Ви кинули мене тими самими руками, що і душили його»
Йон-Іл кліпнув і нахилив голову. Потім він вглядівся в чоловіка.
«Ти один з його команди?»
Чоловік піджав губи.
«Був, поки той ну пхнув мене ногою у живіт та послав, коли обирав кого треба забрати, а кого залишити»
Пара з боку відклинулася.
«Боже який жах! Я розумію вибір у стресовій ситуації, але доходити а ж до такого? Навіщо було бити?»
Вони сиділи так ще з хвилину.
«Гей слухай, не хочеш приєднатися до нас? Ми разом від початку гри, не завадило б збільшити команду, особливо в цій грі»
Хлопець посміхнувся парі.
«Так, звісно!»
Їх діалог обірвав замок від дверей, який відкрився.
.
.
.
– ЙОН-ІЛ!
– ПАНЕ ЙОН-ІЛ!!
Джун-Хі разом з Де-Хо та Гіхуном викрикували ім'я свого сокомандника в натовп, нервово шукаючи його поглядом.
– Гі-Хун!
Команда накинулася на нього з обіймами.
«Живий! Яке полегшення!»
Вони продовжувала радіти від пройденого раунду.
«Джун-Хі, ти в порядку?»
«Так усе добре, добре що ви зараз з нами»
Йон-Іл ніжно посміхнувся дівчині, але потім в його поле зору знову потрапив Гі-Хун.
«А ти, Гі-Хуне? З тобою усе гаразд? Ти виглядає якось блідо»
Гі-Хун і справді почувався не дуже добре, але приховував це від команди.
«Це просто стрес, не хвилюйся»
Йон-Іл окинув його пристальним поглядом, Гі-Хун в свою чергу намагався всіма силами приховати тремтіння в колінах.
«Ну добре...Тоді, якщо нас попросять розділитися по шестеро, ми можемо залишитися так?»
Команда замовкла.
Чон-Бе зрозумів жарт перший.
«А дитина! Ха-ха-ха, а що якщо там двійня?»
Ніхто не помітив як за ними спостерігають.
.
.
.
У Гі-Хуна паморочилося в голові. Поки що вони йшли як і в оригінальному тайм лайні. Цих попросили розділитися по три, і він знову був в кімнаті з Йон-Ілом та пані Джанг.
Коли вони знову повернулися на платформу, він намагався продумати свої наступні кроки. Гі-Хун нервово ковтнув, це той раунд де померла Йонг-Мі.
– Шість.
«Перша команда Троє чоловіків три жінки вперед»
«А хто саме?»
Треба діяти швидко. Він схопив Йонг-Мі та потягнув її до Йон-Іла. Він схопив Джун-Хі разом з Йон-Сіком, що тримав свою мати за руку.
«Хюн-Джу, Де-Хо, швидко!»
Вони побігли до помаранчевих дверей, але там вже було зайнято.
«Сюди швидко!!»
Крикнула Хюн-Джу через кімнату. Вони бігли так швидко як могли.
У Гі-Хуна паморочиться в голові, а ноги були напів ватними, він біг у самому кінці, коли з сусідньої кімнати випихули гравця. Він впав на Гі-Хуна.
Один за одним всі забігли до кімнати.
«Де пан Сонг?»
Хюн-Джу нервово бігала очима по сокомандникам. Тоді вона визирнула з кімнати.
4
На Гі-Хуні лежав інший гравець.
– Пане Сонг!
В унісон закричали Де-Хо, Джун-Хі та Хюн-Джу.
3
Гі-Хун скинув з себе гравця, і ледво підвівся на ноги.
2
В кімнату забігає невідомий гравець та замикає двері.
1
Через невеличке вікно в дверях видніються знайомі очі.
– ПАНЕ СОНГ!
Джун-Хі разом з Де-Хо кидаються до дверей. Гі-Хун розумів що в нього залишилося мало часу.
«Виберіться з відси любою ціною, в місті знайдіть детектива Хван Джун-Хо, він допоможе вам якщо не вистачить виграних грошей. Повідомте йому що я мертвий..»
Тоді лунає постріл. Гі-Хун втратив свідомість.
— ПАНЕ СОНГ!!!
Де-Хо б'є кулаками об двері, а Джун-Хі повільно опускається на коліна. Гум-Джа загортає її в обійми та заспокоює. Хюн-Джу відтягує Де-Хо від дверей.
«Люба, я знаю що це боляче, але тобі треба трохи заспокоїтися, добре? Для своєї дитини»
Джун-Хі піднімає голову і дивитися на винуваться її страждань.
«Не дивись на мене так, цей старий всеодно не встиг би. Я врятував тут усіх!»
«Іди до біса..»
Двері відкрилися. На порозі була калюжа крові. Гум-Джа разом з Йон-Сіком, допомагали Джун-Хі діти до платформи, Хюн-Джу все ще приводила Де-Хо до почуттів.
«Унні!»
Йонг-Мі підбігла та міцно обняла високу жінку.
"Він в відпихнув її від мене і пішов замість неї...він знав чим це може скінчитися? Він знав що вона помре якщо піде з нами?"
«Де Гі-Хун?»
Твердим голосом запитав Йон-Іл. Джун-Хі шморгнула носом, сльози знову почали з'являтися на її обличчі.
Чон-Бе швидко підійшов до Де-Хо та поклав йому руки на плечі.
«Хлопче, що сталося?»
«В.він н.не в.встиг»
Де-Хо був на межі істерики.
«В.він мертвий! Й.його з.застрелили! У н.нас на о.очах!»
Маска доброго Йон-Іла спала, на її місце повернулася знову тверда маска Фронтмена.
Поки всі заспокоювали молодших, Ін-Хо подав знак рукою у камеру.
"Пора закінчувати"
Він підійшов до Джун-Хі та обняв її.
«Він щось сказав на останок?»
Дівчина кивнула йому в плече.
«Він просив нас вижити любою ціною, та вийти звідси..»
Тихо прошепотіла та.
– Зараз почнеться фінальний раунд.
Ін-Хо знав що сенсу залишатися тут вже немає. Йому було шкода що зараз він завдасть ще більшого болю своїй команді, але як ніяк вони залишалися просто черговими гравцями.
Він навіть не звернув увагу коли зупинилася платформа.
– Два.
Всі почали метушитися, Ін-Хо у свою чергу відійшов за імпровізовану карусель в центрі платформи. Він не хотів щоб його "смерть" бачили інші.
3
2
1
Його оглушило тильною стороною автомата.
∆О□
Гі-Хун розплющив очі, навколо нього все пливло. Різке, люменісцентне світло дезорієнтувало його ще більше.
«О подивіться він прокинувся, а я думав що він вже все»
Звідкись лунав голос. Він намагався поворухнутися, але його кінцівки були чимось сковані, а його верхній частині тулуба було холодно.
«Повідомте капітана»
За той час коли двері в кімнату відчинилися, зір Гі-Хуна прийшов до норми.
Двоє трикутників вели чоловіка у чорній водолазці та штанях. Тоді він підвів голову, каштанове волосся відклинулося з обличчя.
«Йон-Іл!?»
Гі-Хун не розумів що коїться.
"Чому я живий? Чому Йон-Іл тут?" Чому, чому, чому, чому?"
Йон-Іла посадили, та прикували до стільця навпроти Гі-Хуна. Тоді він зрозумів що лежить на столі, в його верхня частина тулуба оголена.
"Вони торгують органами"
На нього нахлинув жах.
«Йон-Іл, що коїться?!»
Тоді двері знову відчинилися і до кімнати зайшов квадрат у чорній уніформі.
«Ах гравець 456 так відчайдушно використовує твоє фальшиве ім'я. Заткніть його, я не хочу щоб він зараз шумів»
Гі-Хун застиг.
"Фальшиве? Заткнути"
Тоді охоронці схопили його за голову, та заклеїли його рот скотчем.
«Твої жарти ніколи не були смішними босе. Серйозно, назвати себе ім'ям, яке буквально означало твій номер? Хоча, думаю пану Сові це б сподобалося»
"Бос..?"
Гі-Хун повернув голову до прикованого чоловіка. Той у свою чергу дивився на чорного квадрата скляними, холодними очима.
«Кинь цю дурість. Ти пішов проти мої наказів. Яке твоє виправдання?»
Чорний квадрат лише голосніше сміявся.
«О босе, ти навіть не підозрював, яка павутина плелася за твоєю спиною»
Йон-Іл нахмурив брови.
«Хоча мушу виразити вдячність, саме ти підвищив мене до тієї посади яку я маю, але ВІП персони запропонували дещо більш привабливіше»
Очі Йон-Іла на секунду розширилися.
«Зрозуміло. Ти ніяк не змінився, все так само ходиш по головах»
«Так, і ти моя наступна сходинка. Знаєш скільки працівників не любило і не любить тебе, бо пан Сова обрав тебе своїм золотим хлопчиком, своїм наступником, коли такі як ми, повинні прогризати собі шлях до влади в цій ієрархії»
Квадрат підійшов ближче до Йон-Іла та вдарив його кулаком по обличчю.
«Знаєш скільки ВІП персон жалілося на твої нові правила? Половина за останні 3 роки. Це ті ігри, в проект яких ти вставив свої 5 копійок»
Він розвернувся та пішов до Гі-Хуна. Він повільно кружляв навколо медичного столу як хижак.
Кінчики пальців торкалися оголених рук, щік та волосся Гі-Хуна.
«ВІП персони пробачили тобі те що ти, як виявилося, не вбив свого брата, коли той проникнув у ігри. ВІП персон погодилися на твій дурнуватий план, що до гравця 456, який хотів вставити нам палки у колеса, але ніхто тобі не пробачить того факту що ти залишив наших клієнтів без розваги»
Квадрат знову став напроти Йон-Іла. Зі своєї бокової кишені він дістав чорну, фігурну маску Фронтмена.
Швидко замінивши маски той нахилився ближче до Йон-Іла, і почав говорити новим роботизованим голосом.
«Ось що буває, коли ти йдеш проти правил. А тепер дивися на наслідки свої дій»
Новий фронтмен щовкнув пальцями і до Гі-Хуна почали наближатися працівники у прозорих фартухах та довгих гумових рукавицях.
"ні...Ні...НІ"
Гі-Хун почав звиватися, але кайданки міцно його стискали. Клійка стрічка, відлеїлася наполовину з його губ, від того як сильно він кричав, коли його почали різати скальпелем.
– НІ, ГІ-ХУН! ЗУПИНИСЯ! НЕ РОБИ ЙОМУ БОЛЯЧЕ!
Фронтмен лише насміхався зі спроб скованого подати свої кайданки.
— ГІ-ХУН!!!
Це було останнім що він почув перед тим як згубив свідомість від больового шоку.