Chapter Text
– В тебе остаточно зносить дах чи що?! – сердито прошепотів Мелфой у саме вухо Герміони. В інший час вона б збудилася від інтимності моменту, але зараз готова була розбити цього аристократичного носа ще раз. – Ми не будемо пхатися в самий епіцентр!
– А який інший вихід? Знову поміняти сторону і прикинутися своїми? – вона несильно штурхнула хлопця по ребрам. – Нам не повірять, жодному з нас! – Герміона шипіла так, що будь–яка змія позаздрила, що вже казати про Драко Мелфоя. Він зморщив носа і вкотре пожалкував, що розказав про цей штаб смертежерів. Але так як в Ордені йому ніхто особливо не довіряв, то його першого і відправили перевіряти цю місцину. – Зберись!
– Якщо ти даси нам трохи подумати, то буде тобі план, – вишкірився Мелфой, злий, що йому не дають врахувати ризики і тільки потім діяти. – В нас буквально один шанс, а ти навіть не знаєш, що робитимеш! – на кінчику язика вертівся цілий список проклять, за які мама б в дитинстві точно насварила. – Стій, кажу!
– Мелфою, нахилися, – шикнула Герміона, коли з–за рогу коридора почулися голоси когось зі смертежерів.
– Ти здуріла?! Нас зараз вб….мхмх! – рот хлопцю заткнули квапливим поцілунком. Приголомшений Мелфой зиркав то на насуплену Герміону, то в сторону потенційної смерті. Хоча, якщо чесно, ця дівчина теж було його потенційною смертю, хай не прибідняється.
– Якщо хочеш знати, що це було, то не відставай і не тікай як боягуз, бо наш час настав, – вона криво посміхнулася і нарешті на повен голос вигукнула: – Експеліармус!