Chapter Text
Лондон
Не таке вже й секретне місце
Двадцять друга година, сорок шість хвилин
(Сем)
***
Сем вже звик приходити сюди пізно ввечері. Це наче було місцем спокою, де усе було так, як завжди.
Де у вікні Майкл вкладав доньку спати, потім затуляв штори та йшов на кухню заварити собі чай. Стоячи біля столу, він гортав щось у телефоні, напевне, читаючи якісь повідомлення чи свій улюблений реддіт. Потім брав чашку та йшов до вітальні, дивитись якесь миле і дурне кіно.
Сем хотів би сидіти поруч із ним, обіймати за плечі чи покласти йому на коліна голову, щоб ласкаві пальці перебирали волосся. Хотів торкнутись губами, притиснути до себе, вдихнути запах майклового улюбленого сандалового парфюму. Хотів би зазирнути в очі, що так часто бачив у тривожному сні. Господи, як же сильно він втомився без цього. Яким же безцільним та марним здавалось усе навколо, коли він стояв біля цього маленького острівка стабільного тепла і затишку.
Часом, коли йому було зовсім погано, Сем уявляв себе там, у цій квартирі, поруч із Майклом, біля ліжка маленької дівчинки, що просила почитати казки та не вимикати на ніч маленьку лампу з ведмежатком. Що це він готував Майклові чай, поки той передивлявся пошту. Що це він обирав черговий дурний фільм, а потім розстеляв ліжко, щоб вмоститись у ньому, притиснувшись до теплої спини.
- То он як виглядає кохання твого життя, - сказав збоку тихий хрипкий голос.
Семові не треба було обертатись, щоб упізнати.
Трохи куснула провина за те, як він закінчив їхню останню розмову, та він був у своєму праві, тож, хай собі ображається, якщо хоче. Хоча, напевне, цьому хлопцеві було плювати.
Сем зітхнув, збираючи себе докупи, відвів погляд від мерехтливого світла телевізора у вікні і холодно запитав:
- Що ти тут робиш?
- Гуляю Лондоном, - Джейсон підійшов ближче і встав поруч, задравши голову.
Сему раптом захотілось взяти його за лікоть і повести геть звідси. Щоб не дивився, не ліз своїми вовчими очима у той маленький теплий світ.
- Ти стежиш за мною?
- Наглядаю, - сунувши руки в кишені, Джейсон повернув голову до Сема. - До речі, за тобою їхав підозрілий седан.
- Це було в двох кварталах звідси, - косо глянув на нього Сем. - Він вже відстав.
Мерзотник іронічно підняв брови.
- Цікаво, чого б це?
- Серйозно?
- Міг би подякувати, - Джейсон знизав плечима, та знов прикипів уважним поглядом до майклового вікна. І, трохи помовчавши, запитав. - Він знає, хто ти?
Сем спочатку зміряв його очима, та не знайшов жодних ознак жартівливих бісенят чи саркастичного підтексту. Тільки якийсь дивний напружений вираз і стиснуті у бліду смужку губи.
- Знає, - чесно зізнався Сем, теж кинувши оком на вікно.
- Що сказав?
Сем вагався кілька секунд:
- Що прийме, якщо я зав'яжу.
- То зав'язуй.
Це було сказано з такою легкістю, ніби можна усе змінити помахом чарівної палички.
Йому й досі боліла та відчайдушно коротка мить прощання, де він ніяк не міг змусити себе піти. Та пішов заради безпеки людини, яку хотів зберегти понад усе.
- Дякую, капітане очевидність, але я тут трохи встряг, якщо ти не помітив.
Джейсон глянув із незрозумілим Семові презирством.
- Помітив, - різко сказав він. - І запропонував рішення, а ти й досі мотаєш на кулак шмарклі.
Що це з ним?
Сем трохи розгубився.
Моргнувши, він недовірливо прискалився:
- Я не можу втягнути його в криваву баню, тим паче з дитиною.
Навіть холодний Джейсон мав це розуміти.
- То їдь собі. Здихайся Кларків, забери його, і валіть звідси.
Іншим разом Сем би уважно склав виблискуючі рідкими спалахами емоції, щоб додати до загальної картини персонажа, але зараз це його лише розлютило.
- Він не лялька, - Сем категорично рубанув рукою повітря перед собою. - Я не можу просто покласти його у валізу і забрати! Все не так просто!
Та Джейсон не відступив, не знизав байдуже плечима і не покрутив пальцем біля скроні. Тільки примружився, ніби розраховував, куди краще вдарити.
- Досить просто - ось твій білий парканчик, - він блюзнірськи повів до вікон розкритою долонею. - Людина, що готова прийняти з усім багажем. А ти стоїш тут, дивишся на його вікно очима сумного спанієля і шукаєш собі виправдань, - кинув він із незрозумілою ненавистю. - Як останній боягуз!
Сем все-таки відступив на крок під його напором і задихнувся.
Що цей одинак міг знати? Що він взагалі знав, крім їбучої зброї, адреналіну та довбаного бажання усіх перемогти? Чи міг він навіть уявити собі, як боляче було відпустити те, що хотів більш за все?
- Я хочу, аби він був у безпеці!
Джейсон скинув брови та недобро всміхнувся.
- І що ж ти тоді тут робиш?
- Я просто...
- Стирчиш тут кожного вечора, як сраний маяк.
Сем знав, що поводиться, ніби кинута утриманка, яка зітхає за коханцем. Та це місце біля вікна було його маленькою слабкістю, віддушиною серед сірості. І те, як у цю слабкість увіпнувся своїми гострими пазурями цей холодний сноб, ранило іще більше. Напевне, Сем занадто розслабився у комфортній компанії, повівся на показне розуміння і забув, з ким має справу, пустивши чужинця у ближнє коло. Тут винуватити було нікого, крім самого себе.
Але Сем не збирався вибачатись чи почуватись винним.
- Не те, щоб це було твоєю справою, мудило! - огризнувся він.
- Ти вперто робиш це моєю справою, їбаний лицемір.
Оце вже було занадто.
Гнів скипів різко та гостро.
- Та що ти можеш розуміти?! - Сем вишкірився, штовхнувши його у плече та змусивши відступити. І застиг, готовий у будь-яку мить відбити удар.
Та Джейсон не вдарив, навіть не штовхнув у відповідь. Плавним, погрозливо-текучим рухом він наблизився, вдивляючись темними провалами помертвілих очей, і процідив сірим, пласким, але лякаюче напруженим голосом:
- Набагато більше, ніж ти думаєш.
Вже набравши в груди повітря для достойної відповіді, Сем завмер. Погляд ковзнув з джейсонового скам'янілого обличчя на стиснуті кулаки — де побіліла фаланга великого пальця лівої руки впиралась у кісточку підмізинного. Ніби Джейсон інстинктивно тримався за обручку, якої там не було.
І тут, до Сема дійшло усе разом - і напад гніву, і ущипливі слова, що лупили наскрізь. І безсила, розпачлива лють на чужому лиці - наче все це вже бачив і відчайдушно не хотів дивитись знов.
- О, - тихо видихнув Сем. - Дружина?
Людина, яку Джейсон любив і не міг бути з нею поруч?
Той блимнув очима, повільно розтис кулаки і сховав руки в кишені. Він довго мовчав, але потім все ж кивнув, увіпнувшись поглядом в землю.
- Знає? - уточнив Сем, вже здогадуючись про болючу відповідь на це питання.
Прямий погляд Джейсона був жорстким, але вже достобіса живим. Він стис щелепи.
- Але не прийме.
- Мені шкода.
Увесь такий впевнений та розумний Джейсон, виявився пораненим глибше за нього самого. Бо Майкл готовий був пробачити брехню, почати усе спочатку, заплющити очі на минуле та прийняти в обійми. З Майклом була надія. Кохана ж людина Джейсона виявилась нездатною на це. Напевне, було дуже боляче.
Сем відчув сум. Бо десь в глибині душі заздрив джейсоновому характеру, його здатності тримати себе, дивитись на усе наче збоку. І бачити його таким, як зараз, було на диво... нелегко.
Але Джейсон, мов промоклий кіт, струсив з себе емоції, розпушився, опустив плечі і криво всміхнувся.
- Засунь свою шкоду в те місце, де зараз твоя голова.
Це було очікувано, але Сем трохи остовпів від нахабства.
- Ти сам казав, що усе б віддав заради іншого життя, то он воно, - Джейсон знову вказав рукою до вікна, та цього разу це був лиш роздратований побіжний жест. - А ти просто боїшся.
Можливо, Джейсон і мав схожу з ним історію, але це не давало йому права тицяти, як цуценя в калюжу.
Сем знову почав злитись.
- Я люблю його більше за все на світі, звісно, я боюсь ним ризикувати, - обурено скинувся він. - Ти б не боявся?
Вирвати цивільну людину з життя, разом з маленькою дитиною, яку той любить понад усе. Сем не був настільки егоїстом, щоб так вчинити.
В джейсоновому лиці щось знову змінилось. На мить Сему здалось, що він зараз вишкіриться та загарчить, або вдарить так, що переламає навпіл.
Але той лише хитнув головою.
- Мені вже нічого боятись, - він подивився на Сема застиглим поглядом і перетік ще ближче, нависаючи зростом. - Вона забрала мою дитину і пішла від мене, бо не змогла змиритись з тим, хто я є, - він не змінив тону голосу, але відчуття було таке, що виштовхувати з себе слова йому важко. - Ти навіть не уявляєш, на що я готовий заради того шансу, який ти ще маєш.
Він заздрив.
Так відверто і жахливо ревнував те, що комусь пощастило більше за нього. Неймовірно. Це була настільки очевидна слабина, що не скористатись нею було б злочином.
Але Сем відступив. Знітився, відвів очі і кинув тоскний погляд у все ще сяюче світлом вікно.
- А як нічого не вийде? - тихо запитав він, більш за все бажаючи подзвонити у той клятий домофон.
Саркастичний смішок Джейсона був злим та холодним.
- Принаймні, не здохнеш, як миршавий пес.
Сем навіть не образився. Всередині стало порожньо й темно.
Він раптом із розпачем уявив, як зламає все, а Майкл відвернеться. Отак, як джейсонова дружина, візьме свою дитину і піде, а Сем лишиться розбиратись з кривавим пеклом, яке влаштував зараді порожнечі. З порушеними принципами і непевним майбутнім, де не було нічого, крім черги безликих облич і дорогих готелей.
- Та навіщо це все без нього? - промовив Сем, скоріш до себе самого.
Відповісти собі він не встиг - міцна рука взяла його за плече. Джейсон дивився згори вниз, стоячи темним силуетом, охопленим по контуру світлом ліхтаря позаду. Руде волосся ніби світилось, і він скидався на якесь язичницьке божество, що тут і зараз вимагало кривавої жертви.
Не так це вже було й далеко від істини.
- Зав'язуй рефлексувати, - він струснув Сема, руйнуючи свій казковий образ, і розвернув їх обох в бік вулиці. - Треба поспішати, поки є вікно і гарна можливість.
Про що... Вікно?
- Можливість? - тупо перепитав Сем.
Він кліпнув кілька разів, метикуючи, що до чого. Сема раптом осяяла жахлива здогадка.
Точно.
Вікно.
Джейсон був у центрі і чув вибух, як він сам тоді сказав. Та не те, щоб мудило ніколи не брехав.
Треба було здогадатись одразу.
Можливість? Справді? Так це тепер називається?
- С-сучий ти син! - прошипів він, хапаючи Джейсона за відвороти напіврозстібнутої куртки. - Ось куди ти щез! Це ти підірвав Кларка!
Запорошив ефір відмовками і, тим часом, стежив за розпорядком Кларка-старшого, шукаючи зручний момент. Ще й вибухівку десь дістав самотужки. Можна було б захоплюватись майстерністю, якби під шкірою не перекатувався гострими червоними шпичаками розпачливий гнів і образа. Адже, попри все, Сем довіряв йому і не очікував, що професіонал скотиться до банальної підстави, щоб дріб'язково перегнути чужу впертість.
- Якщо ти і це проїбеш, я вшиваюсь, - Джейсон перехопив його зап'ястя. - Бо не підписувався бігати за невдахою.
Його відсторонена гидливість і показна рівновага, ніби то не він щойно ледь не вчепився Семові в горлянку, змусила кров закипіти. Може, й уся ця драма з дружиною була красивою вигадкою задля справи?
З незнайомою досі люттю, Сем штовхнув його спиною вперед, приперши до великого дерева поруч. Він тряхнув високого Джейсона так сильно, що в того клацнули зуби, а потилиця стукнулась об стовбур.
- Ти підставив мене!
- Я дав тобі можливість! - рикнув Джейсон, відштовхнувши його від себе. - Це єдиний шанс зібрати їх усіх разом!
Сем відступив на кілька кроків, розуміючи, що в бійку лізти сенсу не було, але градус не збавив.
- І їбанути сотню невинних людей бомбою? - визвірився він, змахнувши руками.
Благо, що було пізно і навколо них у сквері більше нікого не було. Та Семові на разі було настільки плювати, що аж страшно.
- Зачинити двері і вирізати тих, кого треба, - Джейсон понизив голос, вочевидь, вирішивши першим піти на мирову.
Геноцид.
Довбана різня з кривавими бризками по стінах.
Вмазати цьому недоробленому маніпулятору хотілось нестерпно, але, як би погано це все не звучало, він мав рацію.
- Тобто, усіх? - зі злою насмішкою перепитав Сем.
Твереза частина мозку порадила йому зупинитись і послухати. Він зупинився. Вдихнув, видихнув і глянув на Джейсона вже без червоної мари перед очима.
Той дивився звичним незчитуваним поглядом.
- Кларків — усіх.
Сем скреготнув зубами.
Їбанутий снайпер, який думає, що все за всіх вирішить. Щоб ти провалився зі своїм розрахунком.
Повівши головою зі сторони в сторону, він відчув, ніби уся шия закам'яніла.
Але план був робочим. На жаль.
- А ще охорону і ближнє коло, - навіть розуміючи чужу правоту, Сем все ще не міг заспокоїтись. - Це кілька десятків!
Він відвернувся, змахнув руками та зробив кілька кроків вбік, намагаючись дати вихід нервовій енергії, що змушувала його ганебно втрачати контроль.
- Як ти взагалі це уявляєш? Манія величі зведе тебе в могилу! І мене за разом.
- Може, досить вже нити? - процідив Джейсон. - Візьми себе в руки, жалюгідна пародіє на кілера.
Це витверезило краще за ляпас.
Сем глянув на Джейсона широко розкрити очима, кілька разів спіймав ротом повітря, наче викинута на берег рибина, а потім придивився пильніше. Бо мерзотник грав.
Різниця була кардинальною, тому що, коли він говорив про свою дружину, обличчя в нього було наче вигоріле, безбарвне та напружене. Зараз же кожна риса була гладенько підігнана на місце, а разом вони всі зібрались в цілковито умисну гримасу. І Сем пишався тим, що тепер міг це розрізнити.
Ну, добре.
В цю гру можна було і вдвох пограти.
Сем повільно підійшов до Джейсона, з насолодою спостерігаючи, як насторожено змінило поставу усе його тіло, а потім підняв руку та впер вказівний палець йому в груди, у пройму розстібнутої куртки.
- Зараз ти намагаєшся мене вивести, - небезпечно м'яко сказав Сем. - Щоб я повівся на твій божевільний план.
Огида злізла з джейсонового лиця, наче стара фарба зі стіни. Він підняв брови, а в очах заграли бісенята.
- Працює?
Отак просто перемкнув тумблер. І Сем перемкнувся разом з ним, ніби пішов за натягнутим повідцем. Він похитав головою, зітхнув, потім пирхнув і вклав Джейсонові на груди всю долоню, притримуючи на місці, як попередження.
- Не знаю, чого хочу більше — вдарити чи поцілувати.
Гнів, образа, захоплення, полегшення, надія та засмак напруженої роботи. Вони переливались, змінюючи одне одного, крутили голову та висмоктували сили, аж до повного виснаження. І ще було неймовірно величезне сподівання на те, що вікно у будинку навпроти ще може стати йому домом. Бо той самий покидьок, який підставив його, пропонував найвірніший шанс і свою непохитну підтримку.
Джейсон хитро посміхнувся, але долоню не скинув.
- Можна в порядку черги, - промуркотів він, опустивши вії. В цьому підігруванні не було необхідності, він просто дражнив.
Сем відчув, як губи розтягує зла вовча посмішка.
- Бісячий, знахабнілий покидьок, - він надавив сильніше, притискаючи Джейсона до дерева. - Ти завжди отримуєш те, що хочеш, так?
Вони стояли дуже близько, маленькі хмарки пари від їхнього дихання змішувались в одну. Очі Джейсона були зовсім темними, голова трохи нахилена, наче вже тягнувся за поцілунком, навіть не намагаючись звільнитись. Сем дивився на нього і ледь стримувався, щоб не увіпнутись зубами у вразливу шию, що світлою плямою привертала увагу у викоті светра.
Це не було схоже на романтичне глибоке кохання до Майкла, це було щось звірине, гаряче та п'янке, замішане на злостивому бажанні хоч якось відплатити, приправлене зверху розумінням і легким захватом. Просто тут, в моменті, почуття спінилось, як кипляча вода. Воно промайне та лишить по собі тільки каламутний слід. Але зараз воно здавалось таким реальним та живим, що Сем подався ближче, майже мазнувши губами по чужих розкритих губах.
Та щось його зупинило, і він не завершив рух, лишивши між ними кілька сантиметрів. Чи був це здоровий глузд, чи ще щось — Сем не знав.
А Джейсон раптом хмикнув невесело і скривив рот у гримасі.
- Хотів би я, щоб це було так.
Гіркота цих слів аж відчувалась на смак.
Сем одразу ж відступив, ніяково відвівши очі. Магія моменту остаточно розвіялась — перед ним стояв чоловік, який був наче зібраний із суцільних гострих кутів, що погрожували поранити будь-кого, хто наблизться. Сем відкрив рота, щоб вибачитись, але Джейсон встиг першим. Він відліпився від дерева, застібнув куртку та перекинув через плече вільно висівший шарф.
- Готовий поборотись за свій білий парканчик? - підморгнув він Семові.
У Сема в голові крутились дуже багато епітетів, які він ходів би кинути прямо йому в пику, та запал увесь вийшов разом із суперечкою. Тож Сем зітхнув, поміркував трохи, глянув на майклове вікно, де вже не горіло світло, а потім здався й витягнув з кишені телефон.
- Нам знадобиться кавалерія.
Дивно, що він досі пам'ятав потрібний номер телефону. Не сподівався, що ще стане в нагоді.
Господи - подумав Сем без особливої надії, слухаючи довгі гудки - нехай цього разу обійдеться без гранатомету.
Лондон, Детфорд
У клятому підвалі
Час безвідносний
(Все ще Сем)
***
Це було схоже на кімнату для допитів у якійсь колумбійській в'язниці — залізна лампа під стелею, стіл та кілька найпримітивніших стільців. Дорога сюди була заплутаною, а саме місце знаходилось в сраці світу, серед суцільних глухих з'їздів. Довелось навіть скористатись навігатором на телефоні, бо цих нетрів Сем зовім не знав. Та Вільямс наполягла саме на цьому місці, тож сперечатись з нею було марно.
Сем виклав усе, що вони вже встигли обговорити з Джейсоном, у стислому тезисному вигляді.
Той, до речі, сидів подалі від усіх, небезпечно нахиливши назад свій стілець так, що він притулявся спинкою до бетонної стіни. Одною ногою Джейсон вприрався у залізний ящик, що стояв на підлозі поруч, інша ж ритмічно похитувалась, ніби чув якусь музику. У руках він тримав телефон і щось там переглядав. Одягнувся він сьогодні наче на похорон, в усе чорне — худі, штани-карго, високі черевики на шнурках, на голові бейсболка а на носі темні окуляри. На семове питання, навіщо увесь цей маскарад, він знизав плечима.
Напевне, не хотів, щоб дівчата запам'ятали його цивільний вигляд.
Сем лише хмикнув, ця вибіркова параноя навіть трохи веселила.
Вільямс та Леонор сиділи біля стола разом із Семом, зосереджено на нього дивились і мовчки слухали. Це було дивно та, мабуть, приємно. У минулому вони не стримували слів, коли щось обговорювали. Напевне, навіть до них дійшла уся масштабність задуму. У Вільямс взагалі був настільки складний вираз обличчя, що Сем занепокоївся її психічним станом. Але довго непокоїтись не довелось, вони послухали, покивали, переглянулись між собою, і Вільямс нарешті видала:
- Це виглядає, як різня бензопилою.
Сем кинув докірливий погляд в бік Джейсона, але той навіть голови від телефона не підняв.
- Я теж про це казав.
- Ні, я в гарному сенсі, - замотала головою Вільямс і сплеснула руками. - Типу, це круто. Ми станемо легендами після такого.
- І чому я сподівався, що ти подорослішаєш, - закотив очі Сем. Він принаймні думав, що життя в бізнесі зробить її трохи більш людиноподібною, але, на жаль, це були марні сподівання.
Вільямс посміхнулась йому вишкіром білої акули.
- Я соціопатка, ти забув?
Забудеш тут.
- В мене є мікро-узі, - раптом влізла Леонор. - Добре підійде для охорони.
- Де дістала? - одразу ж зацікавлено глянула на неї Вільямс.
Леонор потрусила своїм телефоном.
- Тусуюсь на військових форумах, хлопці підігнали. Якраз можна випробувати.
Сем подумки застогнав, але принаймні це були вже якісь робочі плани. Вони погодились.
- Сподіваюсь, цього разу обійдемось без гранатомету, - Вільямс пересмикнулась, пригадавши, напевне, чим закінчились минулі експерименти.
- Господи, - не стримався Сем, дивлячись на цей дитячий садок. - Я вже починаю шкодувати про те, що вас покликав.
- Типу, в тебе вибір був? - пирхнула Вільямс і підтягнула ногу на свій стілець, поклавши на коліно лікоть. - Ми єдині місцеві, хто не хоче тебе освіжувати.
- Не єдині.
- О, - саркастично закивала вона. - Ну, тоді в тебе повно варіантів.
- До речі, про варіанти, - Леонор розвернулась і вказала рукою з телефоном на мовчазного Джейсона. - Що це за містер анонім?
- Це наше зовнішнє прикриття, - сухо повідомив їй Сем. Він не хотів нічого розголошувати, адже сучий син міг би, врешті-решт, і сам відкрити рота.
Тим часом Леонор округлила очі та навіть захоплено поплескала у долоні.
- То це він завалив Ріхарда Венса!
Хто такий Венс, Сем не знав, мабуть якийсь зальотний стрілець. Аж тут Джейсон зрештою зацікавився і підняв голову від екрану.
- Кого?
- Боже, - тихо хмикнула Вільямс. - Воно говорить.
Леонор не звернула на її коментар уваги, і розвернулась на стільці до Джейсона, охоче пояснюючи:
- Снайпера, якого Кларки найняли для Сема. Приїхав сюди на заробітки, в нього був гарний послужний список.
- А, - пирхнув Джейсон. - Пташенятко.
- Що? - запитали дівчата в один голос. Сем теж підняв брови, не розуміючи, що той мав на увазі. Кодове ім'я? Прізвисько? Хто візьме собі такий дурний псевдонім?
Губи Джейсона смикнулись у натяку на посмішку.
- Дебіл, який зайняв точку на даху з сонячного боку, як курка на сідалі.
- Той дебіл трохи тебе не підстрелив, - мстиво нагадав йому Сем. Ну, бо, він добре пам'ятав ниття з приводу куртки, і ціну, яку заломили в ательє за її ремонт.
- Той дебіл промазав у тебе, двічі, - Джейсон промовисто підняв два пальці вгору. - А потім вгатив у балконні двері, що були лівіше мене на метр.
- Бляха, - болісно скривилась Вільямс.
Семові тоді просто невимовно пощастило, бо така невдача це або жахливий непрофесіоналізм, або дивовижне співпадіння. Та він прийшов сюди не для того, щоб слухати, як кілери одне одному сучаться.
- Є сказати щось корисне? - різко втрутився він у назріваючу оду самому собі.
Джейсон ледь помітно кивнув.
- У Кларків є сімейний склеп за містом, у маєтку. Навряд чи вони проводитимуть церемонію деінде ще.
- А ти звідки дізнався? - підозріло примружилась Вільямс, теж розвернувшись до нього.
Відповів їй Джейсон у своїй звичній робочій манері — пихато і безвідносно, щоб скоріше від'їбалась.
- Підготовчий пошук інформації перед роботою.
Та Вільямс натяку не зрозуміла і почала розмірковувати вголос:
- Нам зазвичай імена і координати Ленні підганяє, - коли від стіни зневажливо пирхнули, вона стрепенулась та навіть підскочила на стільці. - Що? Що ця хєрня значить?
- Не зважай, - спокійно порадив їй Сем, кинувши на провокатора косий роздратований погляд.
- Ні, якого дідька він пирхає? - вона подивилась на Сема так, ніби шукала в нього підтримки. - Так зазвичай працює добре організована мережа...
- Я сказав, не зважай, - вже різче сказав Сем.
- Та він перший почав, - буркнула Вільямс, але послухалась і похмуро замовкла.
- Він має рацію, - продовжив, тим часом, Сем. - Ми зараз самі, тому я теж пошукав і згодний з місцем. Але вони знають, що на них хтось полює, тож охорони буде, хоч греблю гати.
Тепер вже зневажливо пирхнула сама Вільямс.
- Кажи вже, - Сем не був налаштований жартувати.
- “Хтось”? Ти підірвав старигана і корчиш з себе невинність.
Чудово.
Навіть вони впевнені, що це була його рук справа.
Сем ледь втримався, щоб не пропалити Джейсона поглядом. Мабуть, той дуже щасливий від своєї майстерної підстави.
- То був не я.
- В тебе око смикається, - Вільямс посміхнулась і тицьнула в його сторону пальцем.
- Кажу тобі... - почав Сем, важко зітхнувши.
- То був я, - подав голос Джейсон, а коли дівчата повернулись до нього, жадаючи подробиць, махнув Семові рукою. - Продовжуй.
Сем криво посміхнувся та приклав долоню до грудей.
- Дякую, серденько. Цей маєток я бачив лише здалеку, підійти до нього складно, там приватні угіддя на кілька десятків гектарів навколо, - йому вдалось прогулятись лише до першої лінії, і там вже спрацювала охорона, що ввічливо попросила гуляти в інший бік. - Але нам потрібне планування будинку і ділянки теж, бо інакше це буде капкан, а не робота.
Вільямс зморщила ніс та почухала потилицю.
- Пропонуєш прийти і попроситись на екскурсію?
- Геологічна інспекція, - витягнувши перед собою праву руку, Джейсон почав загинати пальці. - Перевірка комунальних мереж, комісія з перепису історичних пам'яток або купити когось із прислуги.
Сем кивнув, це були навскидь найвірніші опції, які потребували мобілізації мінімальних ресурсів.
Проте, він волів би не йти натовпом ряжених у місце, де повсюди були камери.
- Найпростіше буде купити.
- Та звідки ми знаємо, що щур не стане подвійним агентом? - примружилась Леонор.
Цього разу Джейсон вліз ще до того, як Сем встиг відкрити рота.
- Вони не надто привітні зі своїми підлеглими. Я спілкувався з водієм.
- А потім підірвав його, - гигикнула Вільямс.
Сем тільки скривився при згадці про цей епізод. Як же щиро звучав голос Джейсона, коли той по телефону питав, чи це не Сем акуратно підгадав обставини і підірвав авто з трьома людьми, двоє з яких були ні в чому не винні. Чергове нагадування про те, якою бездушною машиною міг бути напарник.
Той, наче підтверджуючи, байдуже знизав плечима.
Посмішка Вільямс стала вже зовсім людожерською.
- Ти мені подобаєшся, містере анонім.
Джейсон поправив окуляри середнім пальцем і сухо відповів:
- Зараз гигну від щастя.
- А він з гумором, - кивнула Семові Леонор і теж повернулась до Джейсона. - Гей, снайпере, хочеш трійничок з двома гарячими дівчатами?
- Якого хуя, Леонор? - задихнулась поруч Вільямс, вирячившись на неї, як на друге пришестя.
Сем вже втомився дивуватись цим двом.
- А що такого? - невинно здивувалась Леонор.
Пожувавши нижню губу, Сем кинув погляд на Джейсона, який знову втикнувся в телефон, наче нічого і не почув. А потім вирішив присікти подальші маніпуляції.
- Він зайнятий.
Взагалі, Сем мав на увазі його дружину. Ну, типу, куди, у хлопця є сім'я, він все ще страждає за колишньою. Але, вже сказавши, він раптом зрозумів, як саме це прозвучало.
Джейсон ледь чутно пирхнув зі свого кута.
А Леонор наче щиро образилась:
- Чому все найцікавіше завжди дістається тобі?
Сперечатись Сем не став і лише зміряв її досадливим поглядом.
- Тобі дісталась донька китайського посла.
- Але в неї не вистачає дечого...
- Леонор, блядь! - не витримала Вільямс.
Та, нарешті, заспокоїлась і втягнула голову в плечі, ніби очікувала отримати ляща від напарниці.
- Добре, добре...
Сем не хотів знати про тонкощі їхніх відносин, тож він просто вдячно кивнув Вільямс і продовжив говорити.
Їм потрібен був план, і докластись до нього мали усі.